31.

Аня

Після дзвінка мами настрій зник безслідно. Хотіла пожартувати? Ось і маєш, насолоджуйся виставою. Тепер доведеться пояснювати все Андрію.

Ой, він напевно вже прилетів, а в квартиру я навіть не заходила, хоча обіцяла повернутися… Але який сенс мені був повертатися в пусту квартиру? В Софії було веселіше і до того ж я іноді приглядала за Тимуром коли їй потрібно було їхати по справах. Іноді ту справу звали Сергій і відправлялись до неї в гарному платті та з макіяжем, а поверталися з щасливими очима та без помади. Здається особисте життя налагодилось не лише в мене. Ще б Настю пристроїти в хороші руки.

Ех, сумно глянула на радісних дівчат, що якраз з’їхали з гірки в басейн та пішла переодягатися назад. Залишки совісті не дадуть розважатися, постійно нагадуючи про мої гріхи.

- Аня, - догнав мене викрик подруг, - ти куди?

- Андрій побачив якимось чином позитивний тест на вагітність та доніс до відома мамі, - розвертаюсь та розводжу руками, - він от-от має приїхати в квартиру, де я вже кілька днів як маю жити.

- Попадос, - ледве не сіла мимо стільця Настя.

- Ми будемо молитися за твій спокій, - фиркнула Софа, а потім ще й підштовхнула в сторону роздягалки, - не з’їсть він тебе, може лише понадкушує. Тож давай іди, може в Тимура скоро з’являться маленькі друзі…

- Ой все, - лише послала одним поглядом на хутір кізочок доїти та втекла.

Правда встигнути до приїзду Андрія хоча б приїхати додому не вийшло. На телефоні вже було кілька пропущених дзвінків від коханого. Передзвонити чи одразу їхати каятися та слізно поклони бити?

Хм, щоб не витрачати час краще переодягаюсь, замовляю таксі, а в дорозі вже зателефоную. В якості вибачень прийме свинину під вишневим соусом чи краще одразу роздягатися та вдягнути рожевий бантик?

Ой Аня, про що ти думаєш? Збоченка, всі думки лише про одне.

Андрій може щасливий чекає свою вагітну дружину, привіз купу подарунків для майбутнього малюка, засмутиться коли дізнається, буде плакати, а ти про плотські утіхи. Мда. Так і уявила як коханий ридає, а я гладжу його по плечах, подаю серветки та намагаюсь облапати.

Святі їжачки, якщо ви мене чуєте, дайте розуму будь ласка, замучилась без нього жити. І раз така п’янка, то накиньте ще трохи логіки та адекватності, раптом приживеться.

Похилий таксист дивно косився на мої зміни емоцій: спочатку сміялась про себе, потім тяжко зітхала, а наостанок втомлено закрила очі та відкинулась на сидіння. І це все за кілька хвилин, а я ще промовчала, що всю дорогу я розблоковувала телефон, кілька секунд дивилась на контакт Андрія та заблоковувала назад. Краще поговоримо вже при зустрічі.

Що цікаво, таксист висадив мене за вулицю від потрібного будинку, оскільки на нашій проводяться якісь ремонтні роботи. Але не про те, цікаво, що я зустріла по дорозі Романа! Того, що клеївся до мене в перший день мого статусу нареченої (глава 2).

 Він теж мене впізнав, хоч ішов з протилежного боку вулиці і навіть зробив спробу підійти ближче та потеревенити, але мені вистачило показати йому лише один палець, щоб він передумав. І про що ви подумали? Безіменний палець правої руки з обручкою.

Двері під’їзду гостинно розкрилися перед моїм носом, але заходити я не поспішала. Страшнооо, що аж ноги трусяться. Але зусиллям волі та знаком небес я влетіла в середину спіткнувшись об поріг.

А попереду ще шість поверхів по сходах, ніколи не думала, що буду так радіти ремонту ліфта і тому, що квартира на сьомому поверсі.

Другий поверх… Може зразу залетіти в квартиру і сказати, що я не вагітна? Тоді не доведеться проводити розбір польотів і можна одразу розповісти все та розслабитися.

Третій поверх… Чи краще нічого не казати? Просто промовчу і подивлюсь на реакцію Андрія. Що він скаже та які будуть його слова. Чи буде хапатися за голову та нити, що ми ще молоді, або ж буде мене цілувати та придумувати імена для дітей.

Четвертий поверх… Але я так скучила за коханим… Навіщо щось вигадувати якщо можна просто міцно обняти насолоджуватися рідним теплом та любов’ю. А розмови будуть потім, ми ж дорослі люди і обговоримо все без гучного вияснення стосунків. Ну майже… Все ж сковорідку улюблену я дістану, для профілактики.

До рідного вже сьомого поверху я не дійшла. За своїми думками не помітила навіть як з розбігу влетіла в чиюсь широку грудну клітку, обтягнуту чорною сорочкою. І чому вона має такий знайомий запах?

На кілька секунд я зависла на верхньому ґудзику, згадуючи власника такого аромату, а лише потім підняла голову, щоб втонути в улюблених, таких теплих карих очах.

- Привіт… - Прошепотіла губами.

Андрій, а це був саме він по пташиному нахилив голову та зацікавлено оглянув мене з ніг до голови, затримавшись на животі, а потім міцно притиснув до себе.

Лише в цей момент я повірила, що все дійсно закінчилось, хоч залишилось ще багато секретів, але ми їх разом пройдемо та будемо щасливі.

А зараз я обнімала у відповідь свого коханого чоловіка, як в дитинстві показуючи міцністю обіймів як я його люблю, вдихала його запах та насолоджувалась спокоєм, який заповнив мою душу.

- Поставали тут малолітні злочинці, - пролунав крик за спиною Андрія, - ні пройти, ні проїхати. Займаються по під’їздах незрозуміло чим, а потім… - на цих словах ми нарешті розвернулися, щоб побачити нашу сусідку Світлану Петрівну. Вона нас теж впізнала, але затихаючим шепотом договорила, - приносять в подолі.