26.

Аня

Черговий ранок почався вже зі звичного звуку повідомлення.

«Добрий ранок, кохана».

Солодко потягуюсь на дивані, відписую, повертаюсь на бік… Та зусиллям волі підіймаю себе та відпускаю м’якеньку перину. Я сказала відпускаю. Від-пу-скаю.

І чому так важко зранку прокинутися? Ще й без коханого. Але потрібно, бо через кілька хвилин влетить в кімнату маленьке чудо і зробить все для пробудження тьоті Ані.

Зітхаючи над своєю тяжкою долею йду повз кухню, де Софія чаклує над плиткою, а малий розбійник щось захоплено розповідає про новий дитячий садочок.

В дзеркалі відбивається втомлена сіроока шатенка з синяками під очима. Просто красуня, Андрій як побачить втече назад в свою Німеччину, навіть літак не знадобиться – він пішки побіжить. Не зупинять ні гори, ні ріки, я б принаймні тікала.

Коханого я вже не бачила більше, ніж три тижні.  Відрядження планувалось лише на два, щоб обговорити можливість співпраці з якоюсь крутою організацією, а вони взяли й запропонували підписати договір вже. Гади.

Тепер мій чоловік по десять годин в день чахне над тими бумажками і не зрозуміло коли це закінчиться. Хоча звісно його премія чудово впишеться в наш сімейний бюджет…

Але всіх грошей не заробиш, а я хочу свого чоловіка. В обійми, а не те, що ви подумали.

Хоча в тому сенсі теж. Без Андрія мій організм об’явив бунт, їсти особливо не хотілося, настрою не було та ще й обов’язкова практика в лікарні.

Але ні, практика як раз стала розрадою, тому що мене занесло в… Перинатальний центр та ще й в пологове відділення.

І нехай простить мені улюблений скальпель, але я задумалась над зміною спеціалізації.

Звісно перший млинець коту під хвіст – на перших пологах я ледве не знепритомніла і вирішила ніколи не заводити дітей. Якесь дуже підозріле щастя, якщо доводиться так страждати.

А це ще я лише підтримувала дівчину, що народжувала. Що цікаво потім підтримувала мене вона. Поки її маленького хлопчика оглядали та одягали вона з величезною ніжністю розповідала яке це щастя – мати дітей. В неї тепер є два синочка і ще вона повернеться за лапочкою-дочкою. Від цієї милості ледве не розплакалась.

На другі пологи я налаштувалась вже серйозно і трималась достойно, так принаймні сказав Олексій Миронович – мій керівник практики. А на третіх навіть трохи допомагала акушерці.

До кінця практики залишилося лише кілька днів і сьогодні мені пообіцяли дати шанс прийняти пологи самостійно. Ще з вчорашнього вечора я не могла спокійно заснути, а сьогодні нагадувала зомбі, але віра в себе не згасла.

Після ранкових мильно-мордочкових процедур ноги самі привели на кухню. Їсти не хотілося від слова абсолютно, з самого пробудження нудило, напевно вчорашній йогурт все ж був зіпсований. Але голодною з цієї квартири не відпускають, перевірено досвідом.

Тому я чемно сіла біля Тимура та поклала собі на тарілку сирник з родзинками. Поклала і сумно на нього витріщилася, ну от не хочеться і все.

- Ти зі своєю практикою скоро на скелет схожа будеш, Андрій приїде - не розгледить навіть, - почала читати мені нотацію Софія. – Як бліда поганка, на сонці не буваєш, вітаміни не їсиш, жалко глянути.

До совісті подруга все ж докопалась, довелось взяти вилку та запхати шматочок сирника в рот… І швидко вибігли у ванну, тому що сирник разом з вечерею дуже попросилися назовні. Проклятий йогурт, ніколи його більше не буду їсти.

Довелось тісно поспілкуватися з білим другом і швидко привести себе в порядок, мене чекають на практиці, літала по квартирі наче комета збиваючи все на своєму шляху.

- Ну і? – Подруга підпирала спиною стіну навпроти вхідних дверей та похмуро спостерігала за моїми діями. А де мій лівий кед?

- Що ну і? Якщо ти про нудоту то каюсь, - зробила винне личко та закліпала очима, - не викинула вчорашній йогурт, а з’їла. Обіцяю більше так не буду. Це все? Можна я вже піду?

З цими словами я взяла ключі та нагострила лижі на вихід, але в спину прилетіло неочікуване запитання.

- А може ти вагітна? – Різко обертаюсь та шоковано дивлюсь на дівчину.

Я вагітна? Та бути такого не може. Але нудота, відсутність апетиту та поганий настрій… Але ми з захищалися.

- Душ, - виривається з мене стогін і я починаю битися головою об стінку. Як я могла забути той день. Невже я вагітна?

- Отже вагітна… - Підбиває підсумки Софа і шикає на зацікавлене мавпенятко, що висунуло носика зі своєї кімнати. – Але краще перевір, ти ж зараз в перинатальному центрі, попроси зробити УЗД.

- Угу, - лише погоджуюсь я та нарешті виходжу з квартири. Чорт, я можу носити під серцем нашу з Андрієм дитину… Готова я чи ні, а факти на лице. Якби не ранкова нудота можна було б списати симптоми на відсутність коханого поруч.

Потрібно сказати Андрію, - прийшла миттєва думка. Я навіть дістала вже телефон, але швидко сховала його назад. По-перше, я ще не знаю точно, а якщо це не правда, а лише наші здогадки? А по-друге, в нього зараз важливі справи, не варто відволікати від роботи, ще й такими шокуючими заявами.