23.

Аня

- Ну що, дівчата, - пролунав голос із ноутбука, - давайте вип’ємо за нас красивих та них рогатих, тобто козлів.

І ми з Софією та Настею почали нашу вечірню дівочу п’янку, тобто дівочі посиденьки я хотіла сказати.

На годиннику була десята година вечора, Тимурчик солодко спав в своєму ліжечку, а ми тільки зібралися послухати цікаву історію в переказі Анастейши зі мною в головній ролі.

- Спочатку розкажу останні новини, - знову відтягнула розповідь подруга та відкинувшись на спинку крісла посміхнулась, - противник дезінформований та стурбований. Я сказала тьоті Віці, що ти збентежена та вся така заплакана їдеш до мене. Ми спокійно поговоримо, я тебе заспокою і дам знати їм коли можна приїхати вибачатися.

- Не забуть купити купу серветок, - фиркнула я у відповідь, - я ж буду багато та голосно ридати. Давай я загуглимо звук плачу і ти відправиш Андрію? Нехай знає як я страждаю.

Яка я все ж добра.

- Яка ти добра, - повторила мої думки Софія, - пожалій хлопця, йому й так в дружини дісталось маленьке покарання.

- Ей, - обурилась я та потягнулась через столик стукнути подругу, але вона підло відхилилась і показала язик.

- Ой все, - демонстративно надулась я, але швидко відтанула, тому що пролунав дзвінок в двері! – Йди забирай мою піцу, кур’єр приїхав.

- Слухаюсь повелителька, - зробила мені реверанс дівчина та модельною ходою пішла до дверей. А я поки сходжу на кухню по тарілки, без них зовсім скоро вся піца буде на моєму одязі.

- О, привіт Андрію, - долетів до мене викрик Софи і я замоталась по кухні, в пошуках місця для хованки. Якби це просто був знайомий кур’єр подруга б не робила на цьому такий акцент. Схоже Настя здала мене з всією начинкою, а подруга ще називається.

На щастя обідній стіл був накритий коричневою скатертиною, яка діставала майже до підлоги. Це місце й стало мені укриттям.

Пройшло вже кілька хвилин мого заточення, але жодного звуку до мене більше не долітало. Когось вбили чи що?

В позі букви зю, зі схрещеними ногами та схиленою головою сидіти було незручно. Через п’ятнадцять хвилин мені набридло і я вилізла на білий світ знову, в цей ж момент відкрилися двері і на мене глянули знайомими карими очима.

- Пішла твоя квіточка, не хвилюйся, - заспокоїла мене Софія. З моїх грудей вирвався чи то полегшене, чи то засмучене зітхання. Хоч я і образилась на чоловіка, але все ж люблю його до нестями і вже скучила.

- Просто взяв та пішов? – Не повірила я, але взяла підготовлені тарілки та виповзла в кімнату оглядаючись. Пусто як в склепі, лише зображення Насті на екрані та сиротлива залишені бокали з вином.

- Ей, хватить пити, - терміново викрикнула я до ноутбука, - тим більше без нас. Признавайся, ти причетна до того, що Андрій був тут? Соф, а чому він взагалі приходив.

- Я тут ні до чого, - відхрестилась Настя та перевела погляд на Софію, - і мені теж цікаво, що він тут забув.

Дівчина виглядала якось дивно, засмученою чи схвильованою та довго підбирала слова для відповіді.

- Ань, я думаю вам варто поговорити з Андрієм, - випалила та закрила очі чекаючи критики.

- Ого, щось в лісі здохло, - прокоментувала Настя, а лише запитально витріщилась. Ретроградний Меркурій у Венері чи що? І байдуже, що я поняття зеленого не маю про що це.

- Він такий засмучений, - прозвучала жалібна відповідь, - і втомлено дуже виглядає, навіть трохи зломлено. Жаааалко його.

Чорт, після цих слів захотілося швидко наздогнати коханого, міцно обняти, поцілувати та поїхати додому. А решта почекає.

І ось як грім серед ясного неба пролунав ще один дзвінок. Невже Андрій повернувся, відчув, що я тут? За одну секунду я вже стояла біля дверей, через дві – напружено відкривала двері, а через три пролунав голосний стогін.

- Ваша піца, - мило посміхнувся хлопчик-кур’єр.

Через кілька хвилин ми мовчки пили та їли піцу, Настя відчувала вину перед мною, Софі переживала за Андрія, а я думала.

Через одну телефонну розмову, я зіпсувала своє життя. Може краще було справді ні про що не знати? Але от так от жити з людиною в брехні теж не варіант.

І зовсім не зрозуміло, що ж буде далі. Я хочу подумати, розібратися в собі. Мені справді подобається… Не так. Я безмежно кохаю Андрія, але яке буде наше життя? Цей місяць можна було назвати букетним періодом, ми тільки починали знайомитися між собою як хлопець і дівчина. А спільне життя, сім’я, бюджет, вечори та ранки, свята, діти…

Не можу собі цього уявити і не впевнена, що хочу це все зараз. Чи не зникне все моє життя, молодість, студентство за сімейними клопотами?   

Коли я з Андрієм поруч всі думки вилітають з голови, а мозок перетворюється в полуничний кисіль, тому побуду я поки на відстані. Але з блоку напевно його номер дістану…

Винирнувши з думок помічаю два допитливих погляди, виявляється Софа почала розповідати про розмову з Андрієм.

- Насправді нічого цікавого, він сподівався, що ти мені дзвонила та щось розповідала. Що сталось та куди ти їдеш, але я чемно та чесно сказала, що останній раз ми говорили по телефону кілька днів тому.

- Жах, - фиркнула Настя, - збрехала прямо в очі, не соромно, жіночко?

- Хто збрехав? Я? – Обурилась подруга, - я сказала справжнісіньку правду, з Нютою я говорила кілька днів тому, коли вони були ще в Греції, а сьогодні ми лише перекидалися повідомленнями, - після цих слів дівчина показала язик в бік ноутбука та підняла келих, - за нас і щоб все було добре.

- Отже, любі друзі, а точніше подруги, - взяла слово я після кількох ковтків алкоголю, - я хочу нарешті почути все мені невідоме про цю ситуацію.