Андрій
Таким бухим я своє чудо ще не бачив. Стоїть – хитається, йде – взагалі падає і щось постійно бурмоче собі під ніс. Вловлюю тільки місцями своє ім’я. Напевно виховну бесіду про шкоду алкоголю перенесемо на завтра. Як раз похмілля прийде, бо зараз в її голові хіба святі їжачки зі скальпелями ганяються.
Після третього падіння Анюта зрозуміла, що так до ліжка вона не дійте і стала навколішки. Уточню, стала навколішки в коротеньких шортах і пішла на мене.
- Ти знущаєшся? – Аж відскочив я, а дівчина ще інтенсивніше поповзла.
- Я не знущаюсь, - пропихтіли у відповідь і зробили спробу прискоритись, невдалу спробу, - я хочу до тебе і тебе.
Дякую кохана, внесла ясність. Просто мрію про дружину, яка п’яна домагається свого ж чоловіка.
І щоб не тривожити ще більше свою психіку сьогодні, а Аніну завтра, взяв дівчину на руки та поніс в спальню. Виключно спати! Вона, на диво, затихла, обняла за шию та мирно прилаштувала свою голову на моєму плечі.
Але коли я приніс її на ліжко відпускати не захотіла, довелось видиратися надлюдськими зусиллями. Ну добре-добре, не дуже то й хотілось. Тому я поклав кохану на ліжко, зняв взуття, накрив ковдрою та примостився позаду. Руки обняли дівчину за талію самостійно, я тут ні до чого. Клянусь всіма справжніми віями своїх гадючок-зміючок! Чи їх відсутністю…
Я всього міг очікувати від Ані, але не того що крізь сон вона покладе мою руку собі на груди і засміється.
- Дмитришин, ми ідеально підходимо один одному, - заявила моя п’янчужка. Я це звісно знаю, але цікава її логіка. – Мій розмір грудей ідеально влазить в твої руки, отже в нас щось вийде.
Про останні слова я радше здогадався, ніж почув. Але навіть така дивна характеристика сумісності тішить. Отже Аня думає про нас.
І коли я вже був на межі царство Морфея, кохана різко до мене повернулась, подивилась в очі майже тверезим поглядом та по складах промовила чотири слова.
- Я тебе кохаю Дмитришин.
І знову вирубилась. Добрий ранок почнемо з удару сковорідкою по морді. Відчуття принаймні були саме такі.
Автор провтикався, каюсь. Поїхала на рибалку і абсолютно забула дописати продовження(( тому ловіть вже готовий шматочок і обіцянку виправитись гарним продовженням)
Аня
Ранок почався не погано, а просто жахливо. Голова розколювалась на сотню маленьких шматочків, в горлі пересохло, а відчуття були ніби пожували і виплюнули. На щастя, біля ліжка знайшлась склянка з водою, здається навіть з лимоном, хоча цілюща рідина зникла так швидко, що смаку навіть не розібрала.
І лише через кілька хвилин після пробудження я змогла нормально розплющити очі та оглянутися. Краще б я цього не робила. З крісла навпроти хлинуло осудження.
Поки я спала Андрій працював за ноутбуком, але зараз дивився пильним поглядом і примірював на мою голову всі небесні кари. Таке відчуття ніби він знав, що ця ніч мала бути незабутньою. Ну в мене вона такою і вийшла. Так і хочеться розповісти білому другу про враження. Але чоловік напевно не погодиться потримати мені волосся.
- Доброго ранку, - серйозно сказав коханий. Ой всееее. Капєц котятку, рознесуть в пух і прах зараз. Для кращого захисту совісті закрила очі руками та приготувалась до моральної, а може і не тільки прочуханки. Але її все не було, і чулись лише смішки. Смішки? Різко підскочила та забрала руки від лиця. Аууууч. Моя головонькааааа, ніколи більше не буду пити нічого міцніше кефіру.
- Жіночий алкоголізм не лікується, - весело заявив мені коханий навіть не ворохнувшись. Садист! Міг би й принести дружині чогось від голови і багато-багато активованого вугілля, байдуже, що там таблетка на десять кілограм маси, мені треба багато.
- Ой все, - демонстративно надулась та відвернулась від хлопця, дуючись як миш на крупу. Хоча насправді я просто хотіла повернутись на бік, так якось легше.
О, тут виявляється ще вода є! І навіть з аспірином та активованим вугіллям. Я казала, що обожнюю свого чоловіка? Не казала? Тоді і не скажу, бо я на нього ображена. Тільки не питайте чому, просплюсь і щось обов'язково придумаю.
Склянка води зникає моментально в моєму організмі і я щасливо занурююсь в лікувальний сон.
Мені сниться, що Андрій мене обіймає, ніжно цілує та тихенько шепоче на вухо.
"Я тебе також кохаю, Дмитришин"
А я буркаю під ніс, що я Павлова. У відповідь чути лише сміх та "Ну-ну".
Я тобі дам ну-ну. От зараз проснусь і як дам ну-ну, то мало не покажеться. Потрібно лише... відкрити... очі...
Поки ви спали автор знайшов ноутбук і написав ще шматочок)