18.

- Розказуй, - вирвалось з моїх уст після чергового бокалу. В голові вже приємно шуміло, але я ні на секунду не відривалась від розповіді Софії.

- Та що розповідати то, - гірко всміхнулась дівчина, - коледж я не закінчила, в університет не поступила, а шлюбне агенство через деякий час закрилось. За накопичені гроші пройшла курси масажу і влаштувалась в салон краси. Здавалось це моя щаслива карта випала. Кількість клієнтів до мене збільшувалась на очах, зарплата росла, а керівництво відносилось з повагою та відпускало раніше до сина якщо потрібно. Я насолоджувалась своїм життям та мріяла про власний салон.

- Але тут з’явилось але? – Здогадалась я.

- Так, цього вже козла звали Олег Андрійович. І він став власником салону краси в якому я працювала. Спочатку весь такий люб’язний та добрий платив премії та відпускав до сина. Але по каплі наше життя почало перетворюватися в пекло. Штрафи за запізнення, за помилки в роботі, за скарги клієнта та навіть за швидше зроблені процедури. Масаж це зрозуміло, за скільки  клієнт заплатив, стільки ти ж працюєш, а наприклад дівчата, що роблять манікюр страждали за свою хорошу роботу.

- Та чому ви його не послали на хутір кроликів ловити? Це ж якесь знущання над людьми.

- А багато хто й послав, - втомлено видихнула дівчина та нарешті звернула увагу на суші, я вже половину зхом’ячила, постійно їм як хвилююсь, - по звільнялися майже всі хто працював чудово. А мене він зловив за хворе місце, - Софиним поглядом можна кефір робити, моментально молоко скисне.

-  Так як до мене клієнти розписані на місяць вперед, моє звільнення завдало б йому шалених збитків. Тому він почав мене шантажувати, якщо я звільнюсь він здасть мене органам опіки, ніби то мій син живе в поганих умовах, а я не зможу знайти роботу.

- От гнида! – Не втримала язика за зубами я. – Та яке він право має! – І вже тихіше добавила, - невже не можна його послати та втекти подалі? В інше місто наприклад?

- Ань, - перебила мене дівчина, - в мене маленька дитина, вона ходить в садочок, має друзів, педіатра і вже звикла до нашої квартири. Це буде стрес і для Тимура і для мене. Тим більше, - в цей момент на її очах виступили маленькі крижинки болю, - кому ми потрібні в іншому місті? Та й власник хоч і гад, але платить непогану зарплату.

- Але це його відношення… - зробила фейс ніби з’їла лимона, - як ти його терпиш?

- Доводиться, - розвела руками Софа, - що думаєш я тут забула без сина? Шеф попросив скласти йому компанію на відпочинку, - дівчина відразу після цих слів виставила руку з проханням помовчати.

 - Не в тому сенсі про який ти щойно подумала. Потрібно сходити з ним лише на кілька офіційних вечорів, тут живе його сім’я, якій він мене представив як свою дівчину. Але насправді він розважається як може. Добре, що тут хороша звукоізоляція, бо його оргії б чув весь готель.

- Тобто він тобою ще й крутить як хоче, - закусимо ми суші нову інформацію, здається мене вже не здивуєш нічим.

- Не перебільшуй, - дали мені щигля в лоба, - попросив про допомогу і пообіцяв гарну нагороду. А ще оплатив мою поїздку повністю. – Зробила слабкі спроби виправдати шефа подруга.

- Нда, звалювати тобі треба Софа, звалювати, бо протягнеш ніжки… Або розставиш, виключно з благих намірів. – Лікоть прилетів в бік неочікувано, але заслужено, перебільшила все ж трохи з коментарями.

- Як ніби я не знаю, - з’язвили мені у відповідь, - ідеї, пропозиції, варіанти?

- Напевно маю кілька, - почухала підборіддя я і захихотіла, - але не на п’яну голову і бажано порадитися з Андрієм, він майстер авантюр.

- Такий красунчик напевно у всьому майстер, - прилетів в мене нахабний натяк та хитрий погляд.

- Ех, - тяжкий видих вирвався сам по собі, - не повіриш, от якраз цього я й не знаю ще. А зараз би, - знайшла поглядом годинник. Ого друга ночі, - пізнавала всі його таланти. Давай вип’ємо.

Ми як чемна алкашня цокнулися бокалами, хоча криша насправді цокнулася вже давно, і знову присосалися до вина. Але тут я згадала! Так що аж подавилась до сліз в очах і закашлялась до бризків вина. Софія побігла по воду, але я схопила її за руку та посадила на місце.

- А скажи мені будь ласка, подруго, - вкрадливо зашепотіла, - а чому це ви тягнули лапки до мого чоловіка?

- Ммм… Закохалася по самі помідорки?.

- Вірю, - погодилась я, - десь в глибині душі вірю, як знайду де, обов’язково скажу. А тепер правду будь ласка.

- Розслабся, - засміялась дівчина, - просто вирішила тебе по бісити, хоч якась розвага, а то все одна кукую. Він на тебе такими закоханими очима дивиться, що в мене немає шансів.

- Правда закоханими? – зловила головну інформацію, - я так боюсь, що наш шлюб справді залишиться фіктивним.

- Ну й дурненьке маленьке, - потріпала по голові людина, яка молодша на кілька місяців за мене, - ще й якими закоханими, хоча зараз звісно більше голодними очима. Що ж ти хлопця на голодному пайку тримаєш?

- Нічого не на голодному, - не втримала обурення, - він блін їсть… - а потім вловила натяк, - а, ти про це…

Щоки стали помідорками миттєво, а Софія весело засміялась. Ой все.