13.

Але до найцікавішого ми не дійшли, пролунав дзвінок в двері і одночасно задзвонив Андре.

- Суші, - простогнав хлопець просто мені в шию і легенько поцілувавши, пішов відкривати.

- Штани хоч одягни, - прикрикнула сміючись, хоч вид мені сподобався, але навряд кур’єр оцінить нареченого в одних трусах.

І чому мене не мучать комплекси, що я щойно майже переспала зі своїм другом? Ми ж одружені, хоч і фіктивно, але дорослі та адекватні люди. І напевно… я б хотіла, щоб колись наш шлюб став справжнім.

За цей короткий час ми стали дуже близькі, спільні вечори та світанки, прогулянки та фільми, кафе та спільні приготування їжі на кухні. А ще обережні доторки, гарячі погляди та спільні ночі після яких я «випадково» опинялась в обіймах Андрія.

Поки прокручувала думки в голові все ж одягнулась в свою піжаму, може це знак, що спішити не варто. Та й не уявляю, що буде якщо в нас не складуться стосунки, як я буду дивитися йому в очі після цього? Ох, святі їжачки, не дайте здохнути від цих всіх заморочок. А казала мені я, що не треба нам такого щастя. Але ж ні, вляпалась по саме не хочу.

Все ж варто почекати та дізнатися, що думає про це все мій… чоловік. Я -  дружина, а Андрій - чоловік. Ніби летіла пташка і тут бабах в зуби кота. І всьо уже, уже всьо, прощай свобода, привіт обов'язки та обмеження. Жесть.

Від сумних думок відволік звук відкривання пакета. І чого я тут нию якщо там суші? Геть дурненьке.

Тому я майже миттєво вилетіла на кухню, щоб закохатися в Андрія ще більше. Ой, я сказала закохатися? Ну тобто подякувати, адже на столі лежав напевно кілограм щастя, воно ж улюблений сет Філадельфія.

- Закрий щелепу, - засміявся чоловік над моїм щасливо-шокованим обличчям, - муха залетить.

- Неее, - вмостилась я на стільці та взялась відкривати палички для суші, поки Андре відкривав вино, - от оця чудова Філадельфія Лайт залетить, а мухи я не люблю. Нехай їх їсть подарована нам мухоловка.

- Тобто, - аж відірвався від штопора хлопець, - хто ж нам підігнав такий оригінальний подарунок, хтось моїх гадючок запросив чи що?

- Тю, це сортовий вид Венериної мухоловки, знаєш як я її хотіла? Але в квартирі з дітьми це не найкращий вазон.

- А звичайні вазони тобі не подобаються? Має бути щось мега оригінальне, - підняв брову хлопець, - які ж в тебе ще захоплення про які я не знаю, крім вазонів-вбивць?

- Тобі весь список оголосити, - аж надихнулась я, треба подзвонити сусідам знизу, щоб ловили щелепу чоловіка. Як би ми багато не спілкувалися, всеодно залишилося багато темних плям.

- Вже боюсь, - аж фиркнув наречений, тьфу, тобто мій чоловік, - але давай якось нвступного разу, на сьогодні вистачить подій.

І розливши нарешті вино Андрій підняв бокал та запропонував випити за нас. А я що? Я за будь який кипіш крім голодовки та валідолу.

Не питайте як я напилась, бо не пам'ятаю. Проминаюсь спогади як я годувала паличками Андрія, потім ми здається пили вже другу чи третю пляшку вина та цілувалися, я пообіцяла зробити свою коронну свинину і навіть почала щось шукати в холодильнику, а потім на неслухняних ногах наздоганяла ржущого чоловіка з моєю сковорідкою. Як я її відбирала це взагалі окрема історія, довелось заманювати поцілунками і видирати з рук укусами. Постояти чемно п'ять обіцяних секунд Андрій не захотів, ну чи не зміг. Жарка погода змусила зняти верх піжами і на мені залишилась та сама білизна, по руках довелось бити  так часто, що хлопець не витримав та приніс мені свою футболку.

Вже під ранок ми здається вирішили подивитися фільм де щасливо й вирубились. Крізь сон я чула як мене несли в спальню кривими зигзагами та намагались покалічити об всі поверхні. Але сон був сильнішим, тому я лише щось пробурмотіла та обняла коханого міцніше.

І ось ранок почався з пронизливого дзвінка в двері. Здається це некромант підняв мій напівдохлий труп, бо по іншому я не можу пояснити як я встала і навіть вийшла в коридор.

За дверима неприємно щасливою посмішкою радувала сім'я в повному складі. Весь комплект батьків та Женька прийшли… ну чогось прийшли. В голові були обривки спогадів про якусь традицію, але її суть я так і не згадала. Тому лише склала руки та хмуро витріщилась на радісну компанію.

- Ми принесли вам сніданок, але в готельному номері вас не було і ми приїхали сюди, - радісно заявила мама і вручила мені кошика з різними продуктами.

 Мда, так би й сказали, що їм цікаво як в нас справи, а не згадували всі на світі обряди. Як ніби я не бачу скануючого погляду та хитрий блиск очей, футболку Андрія я так і не зняла, добре що хоч штани одягнула, бо як я вчора їх зняла… Точно від жари, але от коли не пам'ятаю.

На довгі розмови, а тим більше гостей настрою не було, жахливо хотілось напитись води та проспати ще довго-довго. Тому я забрала кошик, сонно позіхнула і чесно попросила про кінець ауденції, бод уже вже хочу спати.

- А Андрій? – Закинула вудочку Світлана Анатоліївна. Мда, так вони будуть довго мене діставати. Ладно, порадуємо їхню душеньку фейковими новинами.

- Він спить, втомився після всього вчорашнього, ми тільки недавно заснули, - хоча чому фейкові? Це все правда, а якщо вони подумають не про те, чим ми займалися – вже їхні проблеми. Так і є, мами обмінялися розуміючими поглядами і поспішили нас покинути. Батьки тільки закотили очі та кинули співчутливий погляд, а Женька на прощання кинула жуйкою і жестом показала перегар. Ой все. Двері закрились з полегшеним видихом, можна сказати обійшлось.