11.1 Ах, гуляло весілля

Весілля в нас вийшло чомусь майже як справжнє. Батьки та кілька друзів, наречена в білій сукні, наречений... напевно в чорному, по "традиціях" я його ще не бачила. Мене навіть заставили одягнути щось старе, нове, позичене та голубе. Скільки я плювалась ні пером намалювати, ні словом описати. Але під перехресним поглядом трьох жінок, які катували мій мозок все ж натягнула і старі сережки і позичене кольє і туфельки з голубою пряжкою. Про нове я взагалі мовчу. А як ми вибирали сукню... Такого цирку салон давно не бачив. 

Я нила, фальшиво плакала та просила Андрія по телефону забрати мене маленьку додому. Думаєте подіяло? Ага, три рази. Відпустили мене, а потім догнали і ще раз відпустили. Не знаю кому дзвонила мама, але магазин після нашого приходу...банально закрили ззовні! В середині залилишилася я, мама, Світлана Анатоліївна, кілька продавців-консультантів та... сотні знарядь для катувань. Плаття, корсети, кільця і кілометри білої тканини. І о слава улюбленому скальпелю, що в нас не було багато часу.  

Попереду нас ще чекало замовлення ресторану, весільний торт та ще щось чим я навіть не цікавилась. Сесія вже була на носі, тому хвороби серця мене захопили повністю.  На щастя, Світлана Анатоліївна проводила з нами часу не так багато, діставалось і Андрію. Як то кажуть від душі душевно в душу. От і від душі наші мами вирішили організувати нам прекрасне весілля. 

Їх хтось просив запитаєте ви? Просили насправді.  Просили нічого не робити і взагалі не приїжджати. Але яке діло їхнім тараканам в голові до наших прохань. Хоча про що я говорю, які там таракани?  Там армія скорпіонів, гібридних таких, з лапками як рука і жалом на пів метра. По іншому пояснити їхнє шило в одному місці я не можу.

І добре одяг для наречених, треба ж фотки для консула. Добре ресторан, посидіти по сімейному можна. Але що їх вкусило і за яке місце, що вони без нашого відома запросили всіх кого згадали? Всіх! Не виходячи заміж я вже хотіла подати на розвод. Клянусь улюбленими тапками-лапками. І нехай в них вилізе останнє око з чотирьох якщо я збрехала. 

Чи то в них спрацювала комбінація логіки та інтуїції разом з удачею чи то просто швидко спрацювали. Але вони найняли ціле агенство для організації і за кілька днів до розпису порадували нас хорошими новинами. 

Ми встигли зібрати речі, встигли замовити таксі та білети в сусіднє місто, щоб не світити машину, але не встигли вийти з дому. Свобода була так близько...

***

- Я не готова, я морально не готова, - ходила я колами по будівлі РАЦсу, замітаючи підлогу подолом весільного плаття, - я передумала! Все, давайте якось без мене.

На цих словах я круто розвернулась, щоб побачити у дверях маму, її поза натякала що мені не пройти. Добре, я не горда.

- Пф, не пройдемо, так проліземо у вікно, - сказала я і не полізла, бо там решітка. Мама ж з Світланою Анатолівною, яка перекривала мені сходи на другий поверх, тільки фиркнули. Оточили! Добре, що тато з Олегом Сергійовичом пішли по квіти. Чи погано? Можливо вони б мене врятували від кабали проклятущої. Не готова я свої молоді літа закувати в кайдани, йти в добровільне рабство. 

Рішуче налаштовуюсь йти на таран. 

І чому мені не сказали, що розлучитися можна лише через рік після шлюбу? А раніше лише через поважну причину.  Якщо її немає, то пара має ПРОЖИТИ разом рік та за необхідності ходити до психолога.  Якби знала вже була б на Марсі. І ніякі родички мене ж не зупинили.

А все так добре починалося, ну відносно. Я спокійно готувалася до сесії, Андрій чахнув над своїми договорами, іноді виходили на прогулянку або замовляли щось смачненьке додому. І майже успішно бігали від всіх весільних обов'язків.

І тут ж треба підкласти таку свиню! Поки чоловіча частина нашої компанії ще не прийшла нам винесли договір для підпису. Краще б я його не читала, спокійніша була б. Так захотілось вийти і не зайти знову.  На папері траурним кольором було написано, що кожен, хто зробить помилку під назвою одруження, буде приговорений до шлюбу, тривалість покарання від одного року. Помилування практично не можливе. І я ще маю підписати, що я ознайомлена і погоджуюсь, уявляєте?! Жаль, що мама встигла забрати ту прокляту бумажку з моїх рук, я б її використала за призначенням. Підпалила б наприклад сигарету. І не важливо, що я не курю, заради такого потерплю. 

Вже пройшло більше десяти хвилин як я намагаюсь зробити хоч щось, але мої "улюблені" жінки разом з моєю кращою подругою, яка теж приїхала на розпис тільки хитро посміхаються. Весело їм, в мене з мамою практично однаковий підпис,  тому проблеми в договорі немає. І чим я думала коли  його вибирала на зло логіці.

Отак от допомогла Андре. Ні одна добра справа не повинна залишатися не покараною.  Але ж не видадуть мене силою заміж? 

На цій думці я трохи заспокоїлась та сіла на лавку під вікном, проігнорувавши погляд мами. Нічого з вашим платтям не станеться. Воно звісно казкове і сидить ідеально по фігурі. Все ж смак в цих змовниць чудовий.

Сукня перетворює мене в ніжну, фарфорову фею. Без рукавів, лише з тоненьким мереживом на одному плечі, по фігурі зверху і розширюється від талії, щоб впасти повітряним пишним подолом. В руках букет улюблених волошок і навіть тоненька як павутинка фата прикрашає мою голову. Ідеальне весілля. Просто тьфу. Як я в це влипла?

Ну нічого-нічого, не довго вам зуби показувати, зараз прийде Андрій і ми ще раз про це поговоримо. Він точно не захоче таке щастя як я на цілий рік. 

Поки я дулась як миша на крупу і шукала в телефоні як найкраще втекти з міста прийшли чоловіки.  Так як лавка була відразу біля дверей вони стали до мене спиною. Пробіглася очима по нареченому. Широка спина в чорній сорочці, чорні ж брюки та туфлі, дорогий годинник на руці. Зловила себе на думці, що облизую губи. Стоп, жінко, зупинись. І взагалі чого він в чорному? Це в мене траур. 

І тут він питає де я. Ну нормально, а? Я звісно сама не відразу себе впізнала коли побачила в дзеркалі. На вічній пацанці гарна сукня, акуратна зачіска та макіяж в тему, це я ще мовчу про фату, яку нащось на мене начіпили. Але можна ж здогадатися, що та біла пляма позаду це я. Або хоча б покрутити головою.