8.2 Тихі? сімейні посиденьки

Поки я заспокоювала свої нерви на кухні, за столом добавилось дійових осіб - приїхали батьки Андрія. Песець підкрався непомітно. Що я там мамі обіцала? Трохи підіграти? Обіцянка-цяцянка - дурному на радість.  

Але тільки я й встигла привітатися з гостями та сісти на своє місце як мою лапку загребли руки нареченого і почали перебирати пальці. А я почала акуратно забирати свою кінцівку назад, забагато тут глядачів, хоча ця вистава лише для одного. Хоча може й Олег Сергійович теж не знає... Батьки розмовляли про щось своє та робили вигляд, що не бачать наших маневрів, але посмішки в кутиках губ та лукаві погляди їх видавали.

Руку мою ніхто не відпускав, тому я змирилась та розслабилась, сама ж хотіла. А ще я ніколи не думала, що так приємно коли твою лапку гладять та тримають сильною рукою. Тьфу ти, це чудова акторська гра Андрія. Давай мала, ще закохайся в друга. Ну не дура, а?

І поки я вияснювала відносини сама з собою, слово взяла мама. Взяла бокал з шампанським, поважно встала та почала казати тост.

- Мої любі друзі, ми вже давно всі між собою знайомі, а зовсім скоро станемо родиною завдяки союзу цих двох юних людей...

Не палимось! Не палимось! Робимо нормальне обличчя. Я щаслива, я виходжу заміж.  Не псуємо легенду своєю кислою міною. Блін, не працює. Добре, я на морі. О,  підходить, посміхаємось ніби ми безмежно щасливі. Я тримаю себе в руках. А мама щось продовжує лепетати. 

- Тож давайте вип'ємо за нашу нову велику сім'ю, а нашим голубкам скажемо - гірко!

Ну маааам, хто тебе просив. Вбиваю поглядом маму, а вона тільки лукаво на мене дивиться. Ага, прям вже. Відправляю жалібний погляд тату і Андрію. Треба трохи почервоніти ніби я вся така скромна. Згадала як випадково побачила нареченого в одному рушнику у ванній і почервоніла напевно до кінчиків вух. 

- Віка, ми ж не купка п'яних гостей на весіллі, яким треба шоу, - прийшов мені на допомогу тато, - залиш дітей в спокої. 

Тато, я тебе обожнюю. Мама невдоволено хмуриться, але погоджується з чоловіком. Один нуль в нашу користь. 

- Андрію, сподіваюсь ти залишишся в Ані ночувати, - прийшла на допомогу подрузі по аферах Світлана Анатоліївна, - ми в твоїй кімнаті зробили склад речей з будинку. 

- Звісно, - підхопила ініціативу мама, - в Ані чудове двохспальне ліжко, на замовлення робили. 

А на мої широко розкриті очі мама відповіла:

- Не на твердому ж дивані спати моєму зятю, - це вона про новенький шкіряний диван у кабінеті тата, - і не на сквозняку, - про диван біля пластикових дверей на балкон, - і тим більше не в коридорі де я ходжу по ночах, - розкладне крісло в холі другого поверху. Андрій звісно спробував відмовитись, але...

- Ви ж всеодно скоро одружитесь, ми люди нового покоління, все розуміємо, - яка в мене розуміюча мама, позичу кому треба, - тому все вирішено!

І на цій ноті мама граційно випливла по десерт, а тьотя Свєта швидко побігла допомагати своїй подрузі. Один - один. А зараз вони придумають ще якусь гадость.

Ловлю співчутливі погляди батьків, вони як ніхто знають бажання наших мам поріднитися. Тато кивком натякає на втечу. Фиркаю та киваю головою на кухню, мама не відпустить. Олег Сергійович крутить головою по кімнаті і показує, що їх зараз тут немає. Зустрічаємось з Андрієм поглядами та моментально тікаємо за руку в коридор, аж курява пішла Ще кілька секунд і ми на волі. Не змовляючись йдемо в сторону рідної школи. 

Напевно вперше від тієї пам'ятної зустрічі, яка закінчилась РАЦСом ми просто гуляємо та розмовляємо. Я вже почала забувати як мені добре та легко разом з цією людиною. Його жарти, посмішки, забавні історії та коментарі до моїх, ми могли говорити цілу вічність. Якби все так залишалося завжди, без роздумів пішла б заміж по справжньому. 

Але ми якось говорили на цю тему, правда ще як я була в школі. Андрій тоді зустрічався зі своєю однокласницею, ревнував до кожного дерева, забороняв ходити на гулянки та контролював кожен крок. Ми тоді довго все обговорювали, я переконувала що без довіри нічого не вийде, а він казав, що по іншому не може і що всі чоловіки насправді такі. Мої аргументи про наших батьків були нещадно розкритиковані, виявляється з віком чоловіки просто маскують свої інстинкти Тоді напевно і зникла моя дитяча закоханість в друга дитинства. 

Звісно він міг трохи змінитися за ці роки, наприклад навчитися маскувати емоції. Але всеодно життя з ним буде золотою кліткою. Моя свобода занадто цінна для мене.  Піти в клуб з подругами, з одногрупниками в похід, а з сусідкою наклюкатись домашнього вина або гуляти нічним містом. - це все важливі частини мого життя.

Перспективи були сумними, але цей момент був неймовірним. Ми так і гуляли за руку, не відпускаючи ні на мить, жартували, сміялися та кайфували. Зустріли кілька знайомих, погойдались на шкільній гойдалці, з'їли по морозиву. Правда потім я морозиво витирала з обличчя Андрія, а він з мого. Звісно я не могла не тикнути його носом, а він не міг не відімстити. І тільки коли остаточно потемніло ми повернулися додому.  

- Мам, ти серйозно? - Обурювалась я, і було від чого скажу вам. Ця жінка абсолютно "випадково" розлила воду на всі, хоч трохи придатні для сну місця! Вазони вона так підливала, і не полінувалась ж їх принести зі своєї кімнати. А ідея взяти відро з водою для вазонів мене просто вбила.

Тому я погіпнотизувала поглядом маму, отримала співчутливий погляд від тата і пішла шукати Андрію ще одну ковдру. Закутаюсь в кокон і буду в своєму маленькому світі.

Невже я така передбачувана?! Жодної ковдри, пледа і навіть подушки я не знайшла та пішла виясняти стосунки у вітальню де ще залишалися батьки та Андре. Мама меланхолічно підпилювала нігті, тато читав книжку, а наречений залип в телефон. Але всі перевели погляд коли я залетіла як фурія в кімнату. 

Подивилася на маму, вловила її натяк, що вона нічого не знає, її хата з краю і плюхнулась на диван. Трохи мокро, трохи холодно, але нічого, переживу. Демонстативно дістала єдину простінь, яку знайшла у ванній, вкрилася та закрила очі. Я сплю.  Ах да.