1

-О, мама. То дурдом. – Почала сміятись істерично я. – Оце так пожартували. Хе-хе-хе. Оце прикол буде якщо вдома дізнаються. Хоча вони то як раз скажуть, що вони це давно знали. І що будемо робити? – запитала я ще продовжуючи сміятись. Після цього, що між нами було ти зобов’язаний на мені одружитись. 
Андрій чомусь не сміявся. І взяв гад, ну просто гад, знову глянув своїм поглядом, тим самим після якого в мене зносить кришу. І сказав те від чого в мене полізли очі на лоб.
-    Та без питань, йдемо в РАЦС? Якщо подамо заяву, то через тиждень розпишуть. 
-    Ем, тобто через тиждень? Ніби місяць має пройти між розписом та подачею заяви? - не зрозуміла я.
-    Якщо один з майбутнього подружжя їде за кордон на невизначений термін, то розписують за тиждень. 
-    Еммм. І куди це ти лижі знову нагострив? Тим більше на невизначений термін?
-   О, ти вже ревнуєш? Прогрес. Ну насправді визначений. На два дні летимо по роботі в Польщу.. То що, пішли?
-    Я не дивлюсь на тебе. Я не дивлюсь на тебе. Не провокуй мене. – Ховала я очі. Знаю я цей прикол. Все дитинство на щось розводив. Хоча я думала більше цей погляд на мене не діє. Аааа! Нащо я глянула. Не можу проігнорувати цей виклик. Просто не можу. 
-    А пішли. Подивимось як близько він РАЦСу ти повернеш в іншу сторону. Я обіцяю голосно не плакати. 
-    Хм, ну-ну. Побачимо через скільки ти почнеш нити, що це жарт і потім буде бо-бо. 
-    А от не почну. 
-    Ага, звичайно. – Сказало це чудовисько і попало. Тепер я перша не здамся. Отакий я іноді холерик. 
-    Ну пішли, кавалер.
-    І чому з твоїх губ це звучить як образа. – У відповідь я посміхнулась і пафосним голосом сказала:
-    А ти на мої губи не дивись. Чи як там кажуть, важко дивитись на губи які не можеш поцілувати, на морду якій не можеш врізати й ще щось. Хм, не пам’ятаю. Що там далі? – задумалась я. 
-    Не пам’ятаю, що там далі, але губи то я поцілувати можу. Наречений, то солідний статус. 
-    Хе-хе, пропозиція пити какао до кінця життя не дає тобі ніякого офіційного статусу. От заява в РАЦСі – так. – Сказала я, і дала собі подумки по лобі, я ж хотіла зам’яти цю тему. 
-    Ну тоді я, як наречений, ставлячи на кону свою свободу та холостяцьке життя маю право на поцілунок від нареченої.
-    Ммм ну можеш звичайно спробувати, але думаю якщо ти підкотиш до чиєїсь нареченої, то ноги звідти винести буде тяжко. – Уявила я собі як підходить це чудо до нареченої в білому платті поки її чоловік відійшов та просить поцілунок. 
-    Ей, досить сміятись. Скоро в мене буде своя наречена. Чи ти вже здулась? 
-    Не дочекаєшся! – Вигукнула я. Насправді здулась, але цього не покажу. Мама, що я творю, видихнула я останній раз і зайшла в широко відкриті Андре двері РАЦСу. Він взяв мене за руку та впевнено повів кудись.
-    Мені от просто цікаво, звідки ти так добре знаєш куди йти. - прокоментувала я його дії.
-    Ти що, кожні два місяці розводжусь та знову одружуюсь, щоб сумно не було, - з хитрою посмішкою заявив мій... наречений та потягнув мене по сходах на другий поверх.
-    О, то мені можна не переживати? Скоро в нас розлучення?
-    Ну навіть не знаю, може з тобою мені не захочеться розводитись.
-    О, повір мені на слово. Побіжиш, що аж курява буде. 
-    Ну-ну, побачимо хто побіжить першим. 
-    Ти звичайно. - впевнено заявила я та невпевнено зупинилася в коридорі цього місця урочистого поховання своєї свободи. І що я тут забула питається в задачі. Не встигла я розглянути малюнки на стелі, як Андрій вже постукав у двері та потягнув мене за собою.
-    Доброго дня, ми б хотіли подати заяву на реєстрацію шлюбу. Паспорта немає з собою, але є фото. Кохана, діставай телефон. – На автоматі потяглась до телефону, оглядаючи світлий просторий кабінет з купою фото щасливих молодят на стінах. Стоп, як він мене назвав? Глянула з виразом я вимагаю пояснень. На що мені хитро посміхнулись, забрали телефон та посадили на крісло. Кошмар. Я планувала просто погуляти з другом. А зараз сиджу в РАЦСі та заповнюю заяву на реєстрацію шлюбу з ним же. Куди котиться світ. Бабуся буде щаслива. Хоча стоп. Який шлюб. Подали заяву і все. На реєстрацію просто не прийдемо. Фух. Точно, ось чому він такий спокійний. Таку пані як я в дружини навіть ворогу не порадиш. Колись внукам розкажу якщо вони будуть як їхня бабуся майже заміж вийшла. Хоча бабуся все-таки правду каже. Справді шикарний хлопець. І розумний, і симпатичний, спортом займається, роботу хорошу має, машину купив собі недавно, сім’ї допомагає. Мрія просто і чому в нього немає дівчини. О, а вже мій наречений. Поки думу собі думала Андре вже оформив всі папери й турботливо підсунув мені на підпис. Смішно, аж плакати хочеться. Фейлспам. Хотіла сказати, що пожартували й вистачить. Але якось стало незручно перед жіночкою яка це все оформляла. Так за нас зраділа, казала, що гарна пара. Угу, слон і моська. Але все ж напевно підпишу, а потім просто зателефонуємо і скажемо, що не виходить прийти на реєстрацію. Як культурні свинки подякували та вийшли. Капець, з дому я вийшла вільною людиною, а тепер наречена, хоч і не довго, але все ж таки.
-    Прям згадалась пісня Дзідзя «Наречена моя». 
-    Є таке. Ну це ми звичайно замутили прикол. Подзвониш потім, що у нас не вийде прийти?
-    А нащо?
-    Еммм. Як нащо? Какао в голову вдарило?
-    Ти передумала виходити за мене заміж? Ти хочеш розбити мені серце? За що ти так зі мною моя любов? – трагічно закотив очі цей гад.
-    Мда, і за кого я тут збираюсь заміж? Дитя дитям. 
-    Я можу бути серйозним. – в секунду змінився мій… Хм… Наречений. – І де мій поцілунок?
-    То який? – Покліпала я невинно очима.  - Нічого не знаю. – Щось мене це починає непокоїти. Пожартували й вистачить. Щось затягнулось все. 
-    Ну не хочеш сама цілувати, то поцілую я. – потягнувся хлопець до мене, кумедно склавши губи трубочкою і наткнувся на мій кулак.