Зворотність

Над лікарнею Сандерса повисли важкі, чорні хмари. Через густий туман вартовим, розташованим на даху будівлі, було важко розгледіти, як наближаються двоє бійців:

— Відкривай! — крикнув один із них. — Ми свої!

— Хто? — запитали з даху.

— Гілберт, відкривай! — На вулиці холод такий, що здохнути можна!

— Саймон? — Це ти?

— Я.

— Вас Ерл вже зачекався, зараз відкрию!

Головні ворота відчинилися, і бійці увійшли всередину. Як тільки вони потрапили в головний зал, їх одразу зустріли озброєні люди Ерла:

— Нам наказано доставити вас відразу до Ерла.

— А навіщо вам пушки?

— Не задавай питань, Саймоне.

Під конвоєм бійці були доставлені прямо в кабінет до Ерла. Його лідер безтурботно розвалився в кріслі, курив сигару, дивлячись у щілину завішеного вікна, ніби не помічаючи бійців. В кабінеті повисла хвилинна тиша, яку вирішив порушити Саймон:

— Ми повернулися, Ерле.

— Бачу-бачу. — Не відволікаючись на Саймона, він все ще задумливо дивився в просвіт вікна.

— Чому нас вели сюди під дулом автомата? — запитав другий боєць.

— В цілях безпеки, звісно ж. — Ерл повернув голову до другого бійця. — Тебе це засмучує, Зіп?

— Це просто дивно, ніби ми якісь вороги. — нервово засміявся Зіп.

— Та перестань. — Ми знаємо один одного дуже давно. — Це всього лише захід безпеки. — Розкажіть краще, як усе пройшло, де Рейнхард?

— Рейнхард загинув, ми натрапили на потвор.

— Так а навіщо ж ви тоді там були? — Схоже, ваша задача полягала в тому, щоб не дати загинути Рейнхарду? — Ви не впоралися з нею?

— Їх було дуже багато, Ерле. — Ми до останнього з Саймоном захищали старого, але його поранення було несумісним з життям. — сокрушався Зіп.

— Добре. — Спокійним, тихим голосом відповів Ерл. — А що стосується Нескоримого і його хвойди?

— Нескорений мертвий, а його дівчина втекла. — відповів Саймон.

Ерл іронічно усміхнувся:

— Тобто два величезних лобуряки не змогли завалити бабу, яка ледве на ногах стояла?

— Ерле, ми п... — Зіп спробував виправдатися, але Ерл його перебив.

— Тихо-тихо. Я знаю, що ти скажеш. Не хочу нічого чути. Ви можете йти, але знайте, я вами дуже сильно розчарований. Ерл був на диво спокійним, його монотонний голос змушував нервувати ще більше, ніж у хвилини, коли він гнівався.

Командир знову повернувся до вікна, а хлопці переглянулися і, зрозумівши, що відбулися легким переляком, вже збиралися покинути покої командира, як раптом він несподівано підняв палець угору і сказав:

— Ах так, забув. Тут хтось хотів з вами поговорити, присядьте.

Солдати повернулися назад на стільці, за їх спинами заскрипіли двері, і важкою, шаркаючою походкою в кімнату зайшов чоловік. Підійшовши до них ззаду, він поклав свої руки їм на плечі. Саймон повернув голову і побачив руку з перснем, який носив лише одна людина. Піднявши голову і побачивши обличчя, всередині нього все обірвалось:

— Я ж казав вам, що я вас особисто покараю, — пролунав хриплий голос чоловіка.

— Рейнхард! Як ти живий!? Я ж особисто тобі в голову кулю всадив! — вигукнув переляканий Зіп.

Ерл безучасно сидів у своєму кріслі, дивлячись у вікно і затягуючись сигарою, ніби це все відбувається без його участі. Лише витягнувши з-за пояса револьвер і поклавши його на стіл, він давав зрозуміти, що теж бере участь у діалозі:

— Ерл! Це якась чортівня! Старий не міг вижити! Його мізки розлетілись на всю кухню! — Саймон спробував встати, але рука Рейнхарда, що лежала на плечі, усадила його назад.

— Так ви мені збрехали? — спокійно запитав Ерл.

— Старого смертельно поранила руда, ми лише добили його, щоб він не мучився!

— Збрехали, значить.

— Ерл, зрозумій...

Ерл встав із-за столу, загасив сигару, взяв револьвер і підійшов до Саймона:

— Кажеш, мізки заляпали все навколо?

— Т-так, — почав заїкатися Саймон.

— Чому ти так розхвилювався, Саймоне?

— Ерл, прошу, не вбивай. Старий щось приховує, ми повинні розповісти іншим, щоб...

Пролунав постріл, потім другий, і Саймон упав мертвим на підлогу. Не встигнувши навіть вскрикнути, горло Зіпа було проткнуте ножем ззаду стоячого Рейнхарда. Трохи похрипівши і поплювавши кров'ю, другий боєць загинув. Скинувши обм'якле тіло Зіпа зі стільця, Рейнхард усівся в нього, закинувши ногу на ногу. Ерл повернувся до свого крісла і, закинувши ноги на стіл, запитав:

— Магія, значить?

— Бажання жити, скоріше, — відповів Рейнхард.

— Тож, дівчина жива, але її нескорений мертвий. Рештками загону Рейгана командує повстанець, а найбільш боєздатний загін поблизу — це загін Вейги. Який шанс того, що вона, дізнавшись про смерть Рейгана, захоче взяти  правління над усіма нескореними у свої руки? Який шанс того, що вона збереться в чортове об'єднане військо і притягне свою дупу сюди мстити тобі, Рейнхарде? — нервово запитав Ерл.

— Ліліт не жилець, за нею по п'ятах ходить тінь, — спокійно відповів Рейнхард. — Я б більше переживав про втечу Піпа. Як від тебе міг втекти стакілограмовий вʼязень, поясни?

— Уяви собі, його врятувала любов, — роздратовано відповів Ерл.

— Не хочу нічого знати. — Піп був тут і знає про те, що я пішов з Алістером, знає, що я пішов за Ліліт. Він знає про місцезнаходження лікарні. Ти хоч розумієш, що це означає? Він був куди важливішим полоненим, ніж Ліліт.

— Це означає, що часу у нас обмаль.

— Тут ти правий. — Почесавши бороду, Рейнхард задумливо промовив: — Виступати треба негайно.

— Що значить негайно? — обурився Ерл. — Ми не знаємо точну кількість людей у Вейги, не знаємо, чи він зараз на базі, як штурмувати цю базу. Це самогубство!