Іспанський танок

Вейга спостерігав за тренуванням частини своїх бійців, які саме відпрацьовували стрільбу та пересування колоною по троє. Інша група Нескорених вирушила на пошуки боєприпасів і спорядження. Після падіння септи, яка забезпечувала їх усім необхідним, слугувала притулком для численних торговців і була головним логістичним центром усіх баз Нескорених, справи стрімко погіршилися. Відтепер бійці мусили самотужки добувати їжу, зброю та медикаменти, здійснюючи небезпечні вилазки до покинутих поселень і міст. Такі походи нерідко закінчувалися фатально: групи з десяти людей могли зникнути безвісти або, у кращому разі, повернутися не в повному складі. Спостерігаючи за солдатами, Вейга час від часу втручався у тренування, безжально вказуючи на помилки у своїй звичній грубій манері.

— Жераре, хто тебе вчив так рухатися? Твоя мати так само виляла задом, коли бачила чоловіка? Якщо хочеш танцювати сальсу, вали з мого загону й танцюй із крикунками!

Він перевів погляд на іншого бійця, який тримав зброю надто низько, і відразу ж накинувся на нього:

— Клейтоне, тримай ствол вище! Ти хочеш завалити тварюку чи налякати її? Відкрию тобі таємницю: їй насрати на твої залякування! Ти не у своєму гетто, тож, якщо хочеш жити, цілься в голову!

У цей час до Вейги майже непомітно підійшов Рікардо й мовчки зупинився поруч, спостерігаючи, як командир муштрує своїх людей. Помітивши його, Вейга похмуро привітався:

— Ола, Рікардо. Ти тільки подивися на цих мерців. Скільки років вони вже в загоні, а досі припускаються дитячих помилок. Одна вилазка — і всі вони трупи.

— Орлята стають орлами лише тоді, коли покидають рідне гніздо, командире, — стримано відповів Рікардо. — До того ж у нас давно не було справжнього бою.

Вейга похмуро подивився на підлеглого й уже збирався заперечити, проте передумав. Натомість він перевів розмову на іншу тему:

— Бунтівника забрали?

— Так, командире. Він і його бійці чекають у в’язниці на свою долю. Що накажеш із ними робити?

— А як Маркос? — запитанням на запитання відповів Вейга.

— Молодий іспанець був незадоволений, що я забрав у нього здобич. І досі вважаю, що не повинен був цього робити.

— Маркос надто імпульсивний і здатний наробити дурниць. Я лише намагаюся вберегти його від біди.

— Обрізаючи йому крила, ви не даєте йому злетіти.

— І коли це ти став орнітологом, Рікардо? — Вейга здивовано глянув на нього.

— Я знаю вас дуже давно, так само як і ви мене, тому завжди кажу вам правду й не приховую того, що бачу. Маркос був пригнічений, коли від нього відвернувся його загін…

— Ти хотів сказати мій загін? — роздратовано перебив його Вейга.

— Як скажете, командире. То що мені робити з бунтівниками та їхнім командиром?

— Приведи їх до головного залу. Я хочу поговорити з ними всіма.

Рікардо кивнув і попрямував до в’язниці, а Вейга знову повернувся до тренувального майданчика. Окинувши бійців невдоволеним поглядом, він гучно оголосив про завершення заняття:

— Усе, досить! На сьогодні тренування закінчено. Жераре, тягни свій величезний зад у душову! Якщо на наступному тренуванні працюватимеш так само, підеш спокушати товстолобів!

Вирушивши до головного залу, де зазвичай відбувалися збори та спільні вечері, Вейга зайняв місце на чолі довгого столу й заходився чекати на полонених. Невдовзі до приміщення привели весь загін Грега. Бійців поставили навколішки посеред залу, зв’язавши їм руки за спиною. Сам Грег, попри становище, не втрачав звичної зухвалості й, побачивши командира іспанців, одразу заговорив:

— Вейго! Яка зустріч! Як ти, друже? — іронічно привітався він. — Скільки часу минуло від нашої останньої зустрічі? Може, розв’яжеш мене, і ми просто побалакаємо?

— Закрий свою пащу! Говоритимеш, коли тобі дозволять! — зашипів Рікардо й із силою вліпив Грегу ляпаса.

Вейга підвівся з-за столу й неквапливо пройшов уздовж ряду зв’язаних бійців. Зупинившись перед Грегом, він кілька секунд дивився йому просто в очі, а тоді з неприхованою зневагою кинув:

— Паясо.

Після цього командир звернувся до решти полонених, даючи їм можливість уважно вислухати кожне слово.

— Ви, напевно, й самі бачите, кому довірили свої життя. Клоуну, який якимось дивом переконав вас, що десяток слабкоозброєних, зголоднілих і обірваних бійців здатен самотужки взяти під контроль це місто. Єдиним вашим шансом на порятунок був Рейган, але ви дозволили вбити власного командира. За інших обставин я наказав би розстріляти вас на місці, проте нас і так залишилося надто мало, щоб дозволити собі марнувати людей. Я розумію, чому ви вчинили саме так, і готовий дати вам можливість виправити свою помилку. Приєднуйтеся до мене, і ви отримаєте безпеку, їжу та дах над головою. Досить коритися людині, яка веде вас у безодню. Станьте частиною загону, що має владу й ім’я в цьому місті. Усі, хто хоче приєднатися до мене, можуть підвестися.

— Ха-ха! Ти справді думаєш, що хтось із цих хлопців схилить коліно перед боягузом? — розреготався Грег. — Якщо вже заговорили про зраду, то ти не менший зрадник за мене! Я принаймні намагався захистити септу, поки ти тут грів сідниці!

Однак його слова не справили на бійців очікуваного враження. Грег помітив, як із колін підвівся Міка, а слідом за ним — Ллойд. За мить один за одним почали підніматися й інші його колишні підлеглі, і з кожним новим бійцем, який ставав на ноги, обличчя Грега спотворювалося дедалі сильнішою люттю.

— Сукині діти! Ви всі тут зрадники! Я дбав про вас, я доставляв вам їжу й медикаменти! Я — Грег Добувач! — закричав він, не в змозі стримати ненависть. — Міко, суко, я особисто переріжу тобі горлянку!

— Вибач, Грег, але ти сам казав, що потрапити до загону іспанця — велика удача для солдата, — відповів Міка, не опускаючи погляду.