Септа

Оминув мертвий ліс, загін Нескорених на чолі з Грегом наближався до септи. Навіть після плину років, зруйнована септа не втратила свого величчя. Дощ, який на пустився і падав кпупними краплинами, омивав її розбиті стіни, ніби сама природа оплакувала руйнування такого могутнього і величного будинку. На потрісканих, уцілілих колонах знайшли притулок лишайники та мох, додаючи життя цьому місцю. Будучи колись місцем знань і таємниць, септа і зараз нашептувала свої секрети вітром, який час від часу посвистував крізь уламки та дірки в стінах. Підійшовши ближче, Грег зверху вниз оглянув будівлю і промовив:

— Місце ганьби Нескорених. Тут усе починалося, тут усе й закінчилося. Усі, діставайте зброю і будьте на чеку!

Загін повільно рухався за Грегом, оглядаючи околиці септи.

— Грег, тут мертва істота! - звернувся до нього Міка.

— Що, мені потрібно описати причину смерті? - Чи ти ніколи не бачив мертвих істот? - саркастично відповів Грег.

— Вона вбита нещодавно. - відповів Міка. - Кров свіжа.

Грег підійшов ближче і присів біля мертвої істоти. Оглянувши її, він задумливо промовив:

— Кульове поранення.

— Грег, тут ще є! - закричав йому Ллойд.

Командир піднявся і попрямував у бік Ллойда. Навколо його солдата було близько двадцяти свіжих трупів тварин. Побачивши це, Грег підняв голову і провів поглядом по руїнам другого поверху:

— Ми тут не одні. - звернувся він до Нескорених. - Усі уважно! - Міка, Ллойд - візьміть ще чотирьох бійців і огляньте другий поверх. - Інші - спина до спини і прикриваємо бійців.

Ллойд і Міка з частиною солдатів піднялися по сходах на другий поверх і, розділившись на групи по три людини, почали обшукувати руїни другого поверху. Через хвилин п’ятнадцять пошуків з другого поверху почулися крики:

— Стій! - Зброю на підлогу! - Руки вгору! - це був голос Ллойда.

Нескорені націлили зброю в те місце, звідки почули крики. З руїн повільно і з піднятими руками з'явилися двоє людей у сірому камуфляжі. Ззаду їх під прицілом вели Міка, Ллойд та інші бійці.

— Вейга, - усміхнувся Грег. - Спускайте їх вниз, хлопці.

Коли полонені опинилися внизу, Грег підійшов до них в упор і запитав:

А де ж сам старий? - Відповіді не послідувало.

Повернувшись до своїх бійців, він сказав:

— Подивіться, - еліта Нескорених. - Сірі кителі, які відрізняються від наших. - Шеврони, що відрізняються від наших. - Завжди найкраще спорядження. - Бійці, відібрані особисто Вейгою. - Іспанці. - Проходячи навчання тут, у септі, кожен з нас, новобранців, мріяв саме про цей підрозділ. - А зараз вони стоять перед нами з піднятими руками і в голові молять усіх богів, щоб ми зберегли їм життя. - Але ось проблема: я не люблю іспанців, а ряжених іспанців ще більше. - Грег дістав пістолет, прицілився в одного з полонених, взвів курок і збирався вистрілити, але за спиною почув:

— Алонсо і Хав'єр — відмінні снайпери. - Я дуже засмучуся, якщо ти це зробиш.

Грег обернувся і побачив молодого іспанця, що стояв у дверях.

— Маркосе, давно не бачились, - з явним лицемірством привітався Грег. - Все так само на побігушках у свого батька?

— А ти все так само без розбору робиш всім дірки в голові? - з явним презирством відповів Маркос.

— Як тобі ці місцеві краєвиди, Маркос? - Готовий посперечатися, що ти здивований цим видом. - Пам'ятаю, що підрозділ Вейги не брав участі в захисті септи. - Поговірки кажуть, що це стало однією з головних причин нашої поразки. - Було видно, як молодий іспанець занервував.

— Ти намагаєшся дорікнути мені в діях мого батька? - запитав Маркос.

— Ні, ну що ти. - насмішливо відповів Грег. - Я просто намагаюся зрозуміти, як це — все своє життя бути в тіні тата, не приймати рішень і не мати прізвиська, яке говорить про твої подвиги.

— Я не потребую прізвиськ і твоїх повчань, - роздратовано сказав Маркос. - Навколо будівлі мої люди. - Маркос підняв руку вверх, і на другому поверсі з'явилося ще шість бійців зі снайперськими гвинтівками, націленими на бійців Грега. - Як бачиш, положення у тебе не дуже. - Алонсо, Хав'єр, повертайтеся до підрозділу, - наказав він своїм бійцям. Ті мовчки опустили руки і попрямували до виходу, по дорозі вирвавши свої гвинтівки з рук Ллойда та Міки.

Грег стискаючи зуби мовчки дивився їм вслід, потім повернувся до Маркоса:

— Будеш стріляти в соратнитка?

— Соратник? - розсміявся Маркос. - Який ледь не вбив двох своїх таких же братів?

— Та перестань, це просто привід трохи налякати твоїх красунчиків, - відповів Грег.

— Припустимо, - спокійно сказав Маркос. Він поліз у кишеню і дістав звідти якусь залиту кровʼю  ганчірку та кинув її перед Грегом. - Що це?

Грег подивився на ганчірку і впізнав у ній берет Рейгана. Зрозумівши, що той впізнав річ, Маркос продовжив:

— Розірване тіло біля виходу з метро, з ножовим пораненням у серце. - Пощастило, що чудовиська не обгризли ту частину, де було нанесене ушкодження. - Купа  трупів біля будівлі видавництва, залита кров'ю підлогу. - Скажи мені, скільки людей перейшло під твоє командування з підрозділу Харріса?

Грег мовчав, стиснув зуби.

— Так скільки? - Два, три? - Трупів багато, значить, зрадників, що перейшли на твою сторону, мало. - Покажи мені їх, Грег.

Грегор Добутчик мовчав, злобно дивлячись прямо в очі Маркосу.

— Мовчання — це з одного боку дуже добре, з іншого — це дає привід мені домислювати, а я цього не люблю. - Ну ладно, нехай буде два... - Два зрадники. - Ти ж знаєш, що буває з зрадниками? - Маркос підняв руку, зверху пролунали постріли, і в загоні Грега двоє бійців впали мертвими. Маркос опустив руку і звернувся до Грега:

— Накажи бійцям скласти зброю, інакше живими ви звідси не підете.

— Що далі? - запитав Грег.