Батько і син

Загін «Нескорених», очолюваний Вейгою да Сілва, став одним із найвідоміших і суперечливих військових формувань свого часу. Сформований на берегах Іспанії, цей загін спочатку складався з найманців, готових боротися за золото і славу. Вейга, володіючи харизмою та вмінням знаходити спільну мову з людьми, швидко зібрав навколо себе найкращих бійців — досвідчених воїнів, кожен з яких мав свою історію та свої навички.

Коли Іспанію охопила велика війна, Вейга і його загін покинули рідні землі, прийнявши присягу в септі та ставши частиною «Нескорених». Це рішення стало поворотним моментом у їхній долі: загін здобув нову мету і став частиною більшої військової машини. Вейга використовував свої навички мародера для того, щоб екіпувати своїх бійців: він знав, де знайти найкращу зброю та обладунки, і не соромився використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей.

Незважаючи на те що він став командиром «Нескорених», Вейга не надавав великого значення репутації свого загону. Він часто ігнорував вказівки кодексу, діючи на свій розсуд і ставлячи інтереси своєї команди вище всього. Це викликало невдоволення серед інших командирів, які дотримувалися строгих принципів і очікували від усіх членів загону дотримання кодексу. Однак виступити проти Вейги означало нажити собі серйозного ворога — він був не лише хитрим стратегом, але й небезпечним супротивником у бою.

 «Нескорені» під командуванням Вейги стали відомі своїми зухвалими тактиками та несподіваними маневрами на полі бою. Вони не боялися ризикувати, використовуючи нестандартні підходи до битв, що робило їх непередбачуваними і, відповідно, небезпечними для ворогів. Вейга да Сілва став символом сили та незалежності в рядах «Нескорених», залишаючи за собою шлейф як захоплення, так і ненависті серед тих, хто стикався з його загоном.
 

Вейга сидів у себе в кабінеті і уважно вивчав розгорнуту на столі величезну карту міста. Його сірий берет покривав акуратну стрижку, а зморшки на обличчі ховала доглянута чорна борода. Форма бійців загону Вейги відрізнялася від інших бійців Нескорених. Маючи сірий, камуфляжний колір, вона більше нагадувала форму найманців, ніж форму рядового бійця. Сам загін налічував близько трьохсот бійців, не рахуючи ще сорока бійців його сина — Маркоса. Бійці були переважно іспанцями, яких Вейга вербував і відбирав особисто. Це був єдиний елітний загін Нескорених, який не провалив жодного завдання.

Під час вивчення карти в двері постукали і, не дочекавшись запрошення, одразу увійшли. Це був Маркос. Молодий, темпераментний іспанець, вихований з самого дитинства Нескореними. З двох років він був поруч із батьком; після смерті матері від лихоманки, Маркос ріс під наглядом охоронців септи та Вейги. Хлопець був відважним і трохи безрозсудним молодим бійцем. По мірі дорослішання, він хотів більше впливу на прийняття рішень, і суперечки з батьком траплялися все частіше. 
 

Маркос, син Вейги да Сілва, був молодим і привабливим іспанцем з яскравими рисами обличчя та виразними очима, сповненими амбіцій. Незважаючи на свій юний вік, він прагнув довести всім, що вже став зрілим і досвідченим бійцем. У його душі горіло бажання бути визнаним не тільки як син великого командира, але й як самостійний лідер, здатний вести своїх людей у бій.

Однак, незважаючи на його старання, бійці загону не сприймали Маркоса з такою же повагою та авторитетом, як його батька. Він часто відчував себе в тіні Вейги, що лише підштовхувало його прагнення до визнання. Маркус мріяв про те, щоб його вважали командиром, рівним або навіть кращим, ніж його батько. Але реальність була іншою: він не мав тих же бойових заслуг і досвіду, що робило його становище вразливим.

Загін молодого іспанця не брав участі в зачистках і виїздах, обмежуючись завданнями з розвідки місцевості та добування провіанту. Це сильно пригнічувало Маркоса, який жадав дії та слави. Кожного разу, коли він спостерігав за тим, як інші бійці вирушають на небезпечні завдання, його серце наповнювалося заздрістю та роздратуванням. Він знав, що повинен підкорятися наказам батька, але внутрішнє невдоволення зростало.

Маркос часто намагався заручитися підтримкою своїх товаришів, розповідаючи про свої плани та ідеї щодо покращення стратегії загону. Однак його юний вік і нестача досвіду часто викликали недовіру. Бійці бачили в ньому радше юнця, ніж справжнього командира. Це створювало напруження між ним та іншими членами групи, змушуючи Маркоса мимоволі відчувати себе ізольованим. Молодий іспанець бажав приймати рішення на рівні старших, ось і зараз він увірвався в кімнату і, наближаючись до Вейги, почав кричати:

— Стратити Карлоса!? — Якого диявола!? — Він один із найкращих бійців мого загону! — Ти не посмієш! — Це мій загін, і рішення в ньому буду приймати я!

— Так приймай. — Тобі ніхто не заважає, — стримано відповів Вейга.

— Мені заважаєш ти! — Як мене буде поважати мій загін, якщо ти наліво й направо страчуєш моїх бійців!? — А їх командир робить вигляд, що все нормально!

— Щоб твій загін тебе поважав, ти і проведеш суд. — Командир має бути справедливим і мати тверду руку, а не йти на повідку  у своїх солдатів і потакати їм у всьому. — Карлос скоїв злочин. — Твій «найкращий» боєць напився і майже до смерті забив мого бійця, який мав йти в розвідку. — Таке не має бути безнаказним.

— Моіх бійців і так занадто мало, а ти пропонуєш мені ще й страчувати їх? — спалахнув Маркос, але одразу трохи пом'якшив голос.

— Цього достатньо. Завтра візьми всіх своїх бійців і вирушайте на основну базу. Рейган і Харріс не виходять на зв'язок. — Дізнайся, що сталося, розвідай околиці і повертайся назад, — відповів Вейга.

— Я хочу більше бійців; тридцять дев'ять чоловік не зможе довго вести бій, особливо проти тварюків.

— Гарний командир може обійтися і десятьма солдатами. — Ти не можеш впоратися з сорока людьми і просиш у мене ще. — Провалюй і скажи спасибі, що я не влаштував тобі публічну вичитку за те, що ти вриваєшся без дозволу до свого командира. — Ввечері шикування, і я чекаю від тебе твердої руки.