Падіння старших

Перебравшись через  зруйнований міст, загін Грега підходив до будівлі старого видавництва, де планував зробити привал. Будівля видавництва виглядала як занедбаний монумент минулого. Високі стіни з сірого бетону покриті тріщинами та мохом, а вікна розбиті, залишаючи лише гострі уламки скла, що нагадували про колишню велич. Вхідна група обрамлена іржавими металевими конструкціями, а на дверях висіли залишки вивіски з назвою видавництва, напівзабутого часом.

Навколо будівлі панувала тиша, порушена лише шурхотом вітру, який піднімав пил і сміття. На асфальті росли рідкі трави та кущики, пробиваючись крізь тріщини. Вздовж стін виднілися графіті та малюнки, залишені випадковими перехожими або бродягами, які колись шукали укриття.

Побачивши на даху снайперів, Грег наказав бійцям дістати зброю і бути готовими вести вогонь. Підійшовши ближче, Грег розгледів знайому форму та шеврони — це був ще один загін Нескорених. Вони теж побачили Грега і тримали його на прицілі.

— Так чиї ви будете, браття!? - крикнув їм Грег.

— Ми загін Харріса Гори! - крикнули йому у відповідь.

— Харріса!? Ба, а що ви тут робите!? - Ви вже давно повинні бути на базі! - здивовано запитав Грег.

— Ми так і будемо стояти у воротах і перекрикуватися!? А може, зустрінете соратників як належить!?

— Вибач, не до гостинності зараз. - Звичайно, заходьте. Один із снайперів передав по рації, щоб впустили Грега і його команду. Двері відкрилися, і бійці увійшли всередину.

Всередині видавництва знаходилося близько п'ятнадцяти бійців Харріса. Не побачивши самого командира, Грег звернувся до одного з бійців:

— А де сам Гора?

— Командир Харріс на верхньому поверсі, він тяжко поранений, наш медик з ним, намагається надати допомогу, - відповів військовий.

— Бачу, вам теж міцно дісталося, хлопці, - звернувся Грег до решти бійців.

— У нас є медикаменти. - Ллойд, візьми все необхідне і роздай кому потрібно. - наказав Грег своєму підлеглому.

Ллойд слухняно взяв сумку і почав роздавати медикаменти пораненим.

— Я піду наверх і поговорю з Харрісом. - Грег направився до сходів, але його зупинив солдат Гори.

— До нього зараз не можна. - Ви самі-то чий бійці? - Не бачу з вами вашого командира.

Грег зупинився біля сходів, секунду замішкався, але потім заговорив:

— Ми загін Рейгана Безсердечного, його було зрадницьки вбито двома дезертирами. - Все інше я обговорю з Горою прямо зараз, і якщо ти захочеш мені завадити, почнеться бійня. - Ти ж не хочеш цього?

Солдат мовчки відступив, відкривши тим самим доступ до сходів. Піднявшись на верхній поверх, Грег досить швидко знайшов кімнату, де знаходився Харріс. Біля його дверей стояв охоронець:

— До командира Харріса зараз не можна, - сказав він.

— Так що, ти мене зупиниш? - усміхнувся Грег, охоронець націлив на нього автомат.

— Майку, хто там? - Впусти. - роздався слабкий голос за дверима.

Грег усміхнувся і розвів руками, охоронець відступив, а Грег, проходячи повз нього, буркнув:

— Мені подобається твоя відданість. Будь відданим до кінця.

Ввійшовши в кімнату з пораненим Горою, Грег оглянув все навколо:

— А непогано у тебе тут, затишненько. Шпалери б поклеїти і килими постелити. Буде самий раз.

— Що з Рейганом? - ледве промовив Харріс.

— Я його вбив, він був слабкий і не міг захистити ні себе, ні загін. - Уявляєш, спокійно і наче граючись, промовив Грег. - Ввігнав клинок йому в серце прямо на очах у всього його загону.

Він підійшов і присів на стіл біля ліжка Харріса, окинувши його поглядом:

— Ти як? - Паршиві справи, як я погляну.

Його погляд зупинився на вспоротому животі Гори:

— Що думаєш робити далі? - запитав Грег.

Харріс, що мовчав увесь цей час, підняв погляд на Грега і побачив на його обличчі ледве помітну єхидну усмішку:

— Рейган один із засновників Нескорених, він був одним з найблагородніших командирів, яких я знав...

— А тепер він гниє біля станції метро, якщо його не жують тварі. - Перебив Гору Грег.

— Ти розумієш, що ти знищуєш останню надію людства на порятунок? - запитав Харріс.

— Може бути так, а може бути і ні. - байдуже відповів Грег. - З прогнилою системою важко працювати, Харріс.

За дверима пролунав постріл і звук падіння тіла на підлогу.

Майк... - продовжив Грег. - Мені подобалася його відданість. Розумієш, Харріс, я стою тут за людей, мені байдуже на істот, байдуже на старших і в цілому на Нескорених. Ти можеш вважати мене головорізом, але в мені честі більше, ніж у всіх вас разом узятих. - Ллойд, Міка, спустіть старого вниз. - скомандував Грег.

В кімнату увійшли Ллойд і Міка, недбало взяли під руки Харріса і потягнули по сходах вниз. За ними з кімнати вийшов Грег, зупинившись біля трупа Майкла, він презирливо обронив:

— Здох, але за те з честю.

Внизу вже чекали бійці Грега, вони скинули в центр холу беззбройних Нескорених Харріса і наставили на них пістолети. Грег усміхнувся і сказав:

— Моє ім'я Грег Добувач. Я не є тираном, як ваші старші. Я не гоню людей на убій, не виконую самогубні завдання і не підкоряюсь купці старих маразматиків. Мої люди тут не для того, щоб влаштовувати криваву лазню. Поруч зі мною ваш командир, завдяки якому ваш загін розбитий і знаходиться в жалюгідному стані, а сам старший на межі смерті. Я пропоную слідувати за мною і жити для себе, ми повернемося на базу, і вона стане нашим домом. Я поважаю вас так само, як і своїх бійців, і пропоную вам вибір: слідувати за мною і жити, або залишитися тут з Горою і померти ні за що. Подумайте добре, що для вас важливіше: життя чи смерть за якогось старого, який уже й сам майже труп. Ті, хто вибирає Харріса, ставайте вліво, хто на мою сторону - вправо. Майкл свій вибір зробив, - ледь чутно промовив Грег.