Падіння старших

Сутеніло, коли загін Нескорених на чолі з Грегом дістався старої покинутої заправки й вирішив облаштувати там тимчасовий табір. Будівля ще трималася, хоча її фасад був понівечений часом, а вікна подекуди залишилися без скла. На даху виставили двох дозорних, решта бійців узялися готуватися до вечері, розподіляючи між собою нечисленні припаси. Їжі було обмаль, медикаментів майже не залишилося, а після всіх пережитих боїв у загоні вистачало поранених, яким потрібна була допомога. Проте Грега ці проблеми, здавалося, зовсім не турбували.

Він сидів біля касового апарата, закинувши ноги на стіл, і неквапливо чистив автомат, відібраний у Рейгана. Зброя лежала в нього на колінах, а кожен рух був точним і впевненим, ніби навколо не існувало ні виснажених бійців, ні невизначеності, ні відповідальності за людей, які тепер мусили виконувати його накази. Грег узагалі рідко переймався тим, що інші вважали важливим. Ще з дитинства він звик покладатися лише на себе, а вулиця, яка замінила йому родину й виховання, навчила простого правила: той, хто вагається, рано чи пізно опиняється на землі. Вирісши серед злиднів і насильства, він рано приєднався до банди, де швидко засвоїв, що страх можна приховати, але ніколи не можна дозволяти іншим його помітити.

Після Великої війни Грег прийшов до загону Конора не з проханням про притулок і не з розповідями про власну хоробрість. Він приніс відрубану голову потвори, кинув її перед бійцями й таким чином довів, що здатен бути корисним у світі, де людське життя давно втратило колишню ціну. Конор оцінив цей дикий жест і прийняв його до загону, хоча вже тоді було зрозуміло, що новобранець звик визнавати лише ту владу, яку не міг подолати силою. За роки служби Грег перетворився на одного з найнебезпечніших фронтовиків Нескорених: він полюбляв прямі зіткнення, нехтував обережністю й не раз порушував накази Рейгана, якого ніколи не вважав гідним беззаперечної покори. Справжній авторитет для нього мав лише Конор, а тепер, коли обидва командири опинилися поза його досяжністю, Грег нарешті отримав можливість самостійно вирішувати, яким буде майбутнє загону.

— Грег, бійцям потрібна їжа, — порушив тишу Ллойд, підійшовши до столу. — Ми тільки дісталися сюди, а припасів майже немає.

Грег не підняв голови, продовжуючи чистити автомат. Ллойд трохи почекав, сподіваючись, що командир відповість, але той поводився так, ніби взагалі не чув його слів. Звиклий до грубості Грега, Ллойд усе ж вирішив наполягти, адже йшлося не про чиїсь примхи, а про виживання всього загону.

— Медикаментів теж майже не залишилося. Якщо ми не знайдемо бинтів і засобів для обробки ран, можемо втратити ще кількох людей.

Грег нарешті відірвав погляд від зброї й невдоволено хмикнув.

— Не можуть іти — нехай не йдуть.

Ллойд завмер, не відразу зрозумівши, чи правильно почув відповідь.

— Грег, ми пішли за тобою, бо довірилися тобі, — промовив він із розчаруванням.

Грег повільно відклав автомат, підвівся зі стільця й підійшов до Ллойда впритул. Він був не просто роздратований: сама думка, що хтось може поставити під сумнів його рішення, зачіпала ту частину його характеру, яка не визнавала жодних заперечень. Зупинившись перед підлеглим, Грег подивився йому просто в очі.

— А до цього ти довірився Рейгану. А після мене кому довіришся? — запитав він із такою зневагою, ніби сама постановка питання була образою.

Ллойд не відповів. Він лише дивився на нового командира, намагаючись не видати страху, хоча Грег чудово бачив, що його слова досягли мети.

— Чого витріщився? Знайди свою сучку Міку, беріть стволи й тягніть сюди свої дупи. Подивимося, що відбувається в околицях.

Ллойд негайно рушив шукати товариша, а Грег повернувся до столу й знову взявся за зброю. Він не любив пояснювати свої рішення, бо вважав, що командир, який мусить виправдовуватися перед підлеглими, уже програв. Людей потрібно було не переконувати, а привчати виконувати накази, інакше в критичну мить вони почнуть думати замість діяти.

За десять хвилин Ллойд і Міка повернулися зі зброєю, і троє бійців залишили заправку, щоб обстежити навколишні квартали. Грег ішов попереду, час від часу звіряючись із картою, яку колись використовував Рейган. Його кроки були впевненими, а погляд раз у раз ковзав по темних вікнах, провулках і покинутих автомобілях. Для нього місто не було суцільною пасткою, якою воно здавалося багатьом іншим Нескореним. Він бачив у ньому територію, яку можна було вивчити, небезпеку, яку можна було перехитрити, і здобич, яку належало забрати раніше, ніж це зробить хтось інший.

— Дівчатка, слухаємо тата, і тоді всі повернемося цілими, — почав він своїм звичним глузливим тоном. — За картою старого Рейгана неподалік колись був супермаркет. Туди й прямуємо. Якщо дорогою натрапимо на аптеку або лікарню, буде ще краще. Стволи дістаємо лише в крайньому разі, працюємо ножами. Нам не потрібен зайвий шум. Усе зрозуміло?

Ллойд і Міка мовчки кивнули.

— Якщо все зрозуміло, то чого стоїмо? Ноги в руки й уперед.

Троє бійців рушили в бік супермаркету, намагаючись триматися осторонь відкритих просторів. Деякий час вони йшли мовчки, доки Міка нарешті не наважився заговорити.

— Грег, можна запитання?

— Валяй.

— Що ми робитимемо, коли повернемося на базу? Якщо там уже буде Харріс, він напевно запитає про Рейгана. Я не хочу сказати, що ти нам не командир, але ж тебе ніхто не обирав. Виходить, зараз ми просто повстанці?

Грег навіть не зупинився, лише скривив губи в невдоволеній усмішці.

— Обраний, не обраний — яка, до біса, різниця? Ці старі покидьки настільки зациклилися на своїх ритуалах і кодексах, що вже не бачать, у що перетворили братство. Ти поглянь, до чого все це призвело. Колись у нас було десять загонів, а тепер скільки залишилося?

— Чотири, — відповів Ллойд.