Падіння старших

Перебравшись через  зруйнований міст, загін Грега підходив до будівлі старого видавництва, де планував зробити привал. Будівля видавництва виглядала як занедбаний монумент минулого. Високі стіни з сірого бетону покриті тріщинами та мохом, а вікна розбиті, залишаючи лише гострі уламки скла, що нагадували про колишню велич. Вхідна група обрамлена іржавими металевими конструкціями, а на дверях висіли залишки вивіски з назвою видавництва, напівзабутого часом.

Навколо будівлі панувала тиша, порушена лише шурхотом вітру, який піднімав пил і сміття. На асфальті росли рідкі трави та кущики, пробиваючись крізь тріщини. Вздовж стін виднілися графіті та малюнки, залишені випадковими перехожими або бродягами, які колись шукали укриття.

Побачивши на даху снайперів, Грег наказав бійцям дістати зброю і бути готовими вести вогонь. Підійшовши ближче, Грег розгледів знайому форму та шеврони — це був ще один загін Нескорених. Вони теж побачили Грега і тримали його на прицілі.

— Так чиї ви будете, браття!? - крикнув їм Грег.

— Ми загін Харріса Гори! - крикнули йому у відповідь.

— Харріса!? Ба, а що ви тут робите!? - Ви вже давно повинні бути на базі! - здивовано запитав Грег.

Харріс був одним із найстаріших командирів Незламних, людина рідкісної для ордену м’якості. Він не тиснув авторитетом і не тримав підлеглих у страху: волів говорити, переконувати й брати відповідальність на себе, через що багатьом здавався надто поступливим для ролі, де зазвичай чекають залізної волі.

Через це до нього ставилися неоднозначно. Рейган і Вейга його особливо не любили — бачили в ньому слабкість там, де, на їхню думку, мала бути жорсткість. Конор і взагалі відкрито виступав проти того, щоб Харріс очолював свій загін: для нього такий командир був не опорою, а ризиком.

Та за спокійною манерою Харріса стояли не страх і не нерішучість. Він був одним із перших, хто вирушив на захист септи — вчинок, який ясно показує: Харріс відданий ордену до кінця і вміє бути хоробрим воїном, коли справа доходить до справжньої загрози. Його сила — не в крику і не в жорстокості, а у вірності, витримці та готовності першим ступити назустріч небезпеці.

Прізвисько «Гора» він отримав не через грізну вдачу чи силу, а за незворушність. Харріс умів стояти, коли інші ламалися: у сутичці, в облозі, у мить, коли становище здавалося безнадійним. Він не метався й не панікував — просто продовжував тримати лінію, ніби в нього неможливо вбити страх. Його важко було любити тим, хто чекав від командира залізної руки, але неможливо було не визнати: якщо поруч Харріс, то загін не розвалиться. Він вистоїть. Як гора.

— Ми так і будемо стояти у воротах і перекрикуватися!? А може, зустрінете соратників як належить!?

— Вибач, не до гостинності зараз. - Звичайно, заходьте. Один із снайперів передав по рації, щоб впустили Грега і його команду. Двері відкрилися, і бійці увійшли всередину.

Всередині видавництва знаходилося близько п'ятнадцяти бійців Харріса. Не побачивши самого командира, Грег звернувся до одного з бійців:

— А де сам Гора?

— Командир Харріс на верхньому поверсі, він тяжко поранений, наш медик з ним, намагається надати допомогу, - відповів військовий.

— Бачу, вам теж міцно дісталося, хлопці, - звернувся Грег до решти бійців.

— У нас є медикаменти. - Ллойд, візьми все необхідне і роздай кому потрібно. - наказав Грег своєму підлеглому.

Ллойд слухняно взяв сумку і почав роздавати медикаменти пораненим.

— Я піду наверх і поговорю з Харрісом. - Грег направився до сходів, але його зупинив солдат Гори.

— До нього зараз не можна. - Ви самі-то чий бійці? - Не бачу з вами вашого командира.

Грег зупинився біля сходів, секунду подумав, але потім заговорив:

— Ми загін Рейгана Безсердечного, його було зрадницьки вбито двома дезертирами. - Все інше я обговорю з Горою прямо зараз, і якщо ти захочеш мені завадити, почнеться бійня. - Ти ж не хочеш цього?

Солдат мовчки відступив, відкривши тим самим доступ до сходів. Піднявшись на верхній поверх, Грег досить швидко знайшов кімнату, де знаходився Харріс. Біля його дверей стояв охоронець:

— До командира Харріса зараз не можна, - сказав він.

— Так що, ти мене зупиниш? - усміхнувся Грег, охоронець націлив на нього автомат.

— Майку, хто там? - Впусти. - роздався слабкий голос за дверима.

Грег усміхнувся і розвів руками, охоронець відступив, а Грег, проходячи повз нього, буркнув:

— Мені подобається твоя відданість. Будь відданим до кінця.

Ввійшовши в кімнату з пораненим Горою, Грег оглянув все навколо:

— А непогано у тебе тут, затишненько. Шпалери б поклеїти і килими постелити. Буде самий раз.

— Що з Рейганом? - ледве промовив Харріс.

— Я його вбив, він був слабкий і не міг захистити ні себе, ні загін. - Уявляєш, спокійно і наче граючись, промовив Грег. - Ввігнав клинок йому в серце прямо на очах у всього його загону.

Він підійшов і присів на стіл біля ліжка Харріса, окинувши його поглядом:

— Ти як? - Паршиві справи, як я погляну.

Його погляд зупинився на вспоротому животі Гори:

— Що думаєш робити далі? - запитав Грег.

Харріс, що мовчав увесь цей час, підняв погляд на Грега і побачив на його обличчі ледве помітну єхидну усмішку:

— Рейган один із засновників Нескорених, він був одним з найблагородніших командирів, яких я знав...

— А тепер він гниє біля станції метро, якщо його не жують тварі. - Перебив Гору Грег.

— Ти розумієш, що ти знищуєш останню надію людства на порятунок? - запитав Харріс.

— Може бути так, а може бути і ні. - байдуже відповів Грег. - З прогнилою системою важко працювати, Харріс.

За дверима пролунав постріл і звук падіння тіла на підлогу.