Дорога додому

Грег, тепер командир «Незламних», людина з важким минулим і ще важчим характером. Запальний, імпульсивний, він із дитинства звик вирішувати все силою: виріс у гетто, без батьків, і вулиця стала його єдиним вихователем. Рано приєднався до банди, де швидко засвоїв головне правило — виживає той, хто б’є першим і без вагань.

Після Великої війни Грег з’явився у загоні Конора не з проханням, а з доказом своєї корисності: як «нагороду» він приніс відрубану голову потвори. Цей жест — дике поєднання бравади, жорстокості й сміливості — вразив Конора, і той одразу прийняв Грега до лав загону, попри його некерованість.

За роки служби Грег став відомий як безжальний фронтовик, який часто ігнорує накази Рейгана й визнає авторитет лише Конора. Він небезпечний не тільки для ворогів, а й як фактор непередбачуваності всередині загону: діє різко, ламає плани, якщо вважає їх «слабкими», і надає перевагу прямому зіткненню будь-яким обережним маневрам.

У бою Грег — вправний і безстрашний мисливець. Там, де для більшості «Незламних» потвори — смертельна загроза, для нього вони частіше сприймаються як здобич. Він не шукає сутичок заради наказу — він шукає їх, бо так влаштований: виживання, лють і впевненість у тому, що страх — розкіш, яку він ніколи не міг собі дозволити.

Сутеніло. Нескорені на чолі з Грегом розбили табір всередині старої, покинутої заправки. На дах було поставлено двох дозорних, всі інші бійці почали підготовку до вечері. Грег сів біля касового апарата, закинувши ноги на стіл, став чистити автомат, відібраний у Рейгана. Його спокій порушив Ллойд:

— Грег, бійцям потрібна їжа. — Ми тільки дісталися до заправки, а їжі практично немає.

Грег сидів мовчки, ніби не чує соратника. Ллойд зробив паузу, сподіваючись почути хоч щось у відповідь, але не отримавши його, вирішив продовжити:

— Медикаментів теж дуже мало, ми ризикуємо втратити деяких бійців, якщо їх не буде чим бинтувати і чим обробляти рани.

Грег лише хмикнув у відповідь:

— Не можуть йти, так нехай не йдуть.

— Грег, ми пішли за тобою, бо довірилися тобі, — розчаровано промовив Ллойд.

Вставши зі стільця, Грег підійшов в упор до Ллойда і подивився йому в очі:

— А до цього ти довірився Рейгану, а після мене ти кому довіришся? — з зневагою у голосі запитав Грег.

Ллойд лише зі страхом в очах мовчки дивився на свого нового командира.

— Чого ти став? Знайди свою сучку Міку, беріть стволи і тягніть сюди свої дупи. Подивимося, що тут в околицях відбувається.

Ллойд одразу ж побіг шукати свого друга, а Грег повернувся назад чистити зброю. Через десять хвилин всі вони вже були в зборі і вирушили оглядати околиці.

— Дівчатка, слухаємо тата і тоді всі повернемося цілі. — у своєму стилі почав Грег. — За картою старого Рейгана недалеко звідси був колись супермаркет, туди і рухаємося. — Якщо побачите по дорозі аптеки або лікарні — буде добре. — Стволи дістаємо тільки в разі крайньої необхідності, працюємо тільки з ножами. — Нам зайвий шум не потрібен. — Все зрозуміло? Ллойд і Міка кивнули. — Якщо все зрозуміло, то чого стоїмо? — Ноги в руки і вирушаємо.

Загін з трьох людей вирушив у бік супермаркету.

— Грег, можна питання? — запитав Міка.

— Валяй. — відповів Грег.

— Чим ми будемо займатися, коли повернемося на базу? — Раз там вже буде Харріс, він сто відсотків поставить питання про Рейгана. — Я не хочу сказати, що ти не наш командир, але ти ж не обраний, а ми зараз просто повстанці?

— Вибраний, не вибраний — яка нахер різниця? — злобно відповів Грег. — Ці старі покидьки занадто зациклені на своїх ритуалах і кодексах. — Ти бачиш, до чого це призвело? — Нас було десять загонів, а зараз скільки?

— Чотири, — включився в розмову Ллойд.

— Чотири, щоб його, загони, розбиті і розкидані по цьому місту. — Ви думаєте, решта три не обісрались як ми і виконали свої завдання? — саркастично усміхнувся Грег.

— Я не збираюся втрачати людей, виконуючи безглузді зачистки. — Пора цьому покласти кінець. — усмішка Грега зійшла з його обличчя, замість цього з’явилася ненависть і злість. — Повернемося на базу і якщо у Харріса з’являться до мене питання, я знаю, що йому відповісти.

Так, з бесідами група військових добралася до супермаркету.

Пробравшись всередину, Грег притиснув палець до губ, вказуючи тим самим дотримуватися тиші. По супермаркету, між рядами, безцільно ходила тварина, перекочуючись з ноги на ногу, вона не помітила бійців. Грег скомандував йти за ним, Ллойд і Міка слухняно пішли за командиром. Ховаючись за поличками, вони паралельно оглядали їх. Зібравши трохи печива, сушеного м'яса та консервів, Грег наказав бійцям вирушати назад. Біля самого виходу блукала тварина. Грег сказав:

— Міка, дай мені свій автомат. — Той слухняно передав його командиру.

— А тепер йди вперед, — вказав на тварину і скомандував Грег.

— Грег, будь ласка, — благав Міка.

— Якщо ти не хочеш йти вперед, я всаджу тобі кулю.

На очах Міки стали навертатися сльози, він повільно йшов у бік істоти. Розвернувшись, Грег скомандував Ллойду йти за ним. Підходячи ближче, істота відчула Міку і швидким кроком пішла назустріч. Міка зупинився і завмер; він подумки попрощався з життям. Істота підібралася ближче і стрибнула, але не встигнувши завдати шкоди, її голова розлетілася на тисячі дрібних шматочків. Своїм громіздким, обм'яклим тілом вона збила Міку з ніг.

— Ти паршивий стрілок, але чудова приманка, Міка! — ховаючи пістолет, промовив Грег. — Досить обжиматись з істотою, бо Ллойд вже ревнує, піднімай свою дупу і валимо звідси, зараз на шум почнуть стікатися інші.

Міка гидливо  скинув з себе тіло тварини, швидко підвівся і поспішив до Грега. Весь забруднений кров'ю чудовиська, він досі не вірив у те, що живий. Група швидко покинула супермаркет; відійшовши на пристойну відстань, вони побачили, як десятки істот штурмують продуктовий магазин, залазячи через вікна і двері.