Місто 404

Вибравшись з метро, Алістер швидко зорієнтувався, в яку сторону йому тримати шлях. Нога сильно боліла і кровоточила, а рани, отримані під час відступу, все ще давали про себе знати. Він розумів, що в такому стані далеко не втече, тому першим ділом потрібно було знайти укриття, щоб переждати ніч і уникнути переслідувачів із Нескорених, якщо ті вирішать його шукати. З невеликими перервами Алістер, хоч якось, добрався до наступної станції метро, вхід якої був завалений обваленим на неї мостом. Оглянувши вхід, він вирішив, що занадто ризиковано розбирати завали — можна підняти шум і привернути увагу тварюк. Тому Алістер рушив далі вздовж гілки метро в пошуках ночівлі. Через деякий час він побачив невелику занедбану крамницю. Підійшовши ближче і заглянувши у розбите вікно, Алістер побачив, що крамниця була зовсім порожня.

— Згодиться, — подумав Алістер.

Побачивши, що двері заколочені дошками, він вирішив лізти через вікно. Обережно, практично безшумно, Алістер ламав руками залишки розбитого скла у вікні. Врешті-решт, коли справа була зроблена, він потрапив всередину. Темрява крамниці була кромішньою, і Алістер практично на дотик шукав куточок, де він може безпечно приткнутися.

Обшукавши магазин, Алістер Залізний знайшов підсобне приміщення і, зайшовши в нього, присів на підлогу.

— Дочекаюся ранку і рушу далі, — прозвучало в голові Алістера.

Боєць прокинувся від звуків кроків по битому склу. Оглянувшись, він зрозумів, що вже ранок, адже кімнату, де він знаходився, освітлювало сонячне проміння. Кроки ставали все ближчими і ближчими. Алістер схопив дерев’яний стілець і досить легко відломив  ніжку стільця.

— Невже кінець? — подумав поранений. Рука міцно стиснула ніжку від стільця, і боєць розумів, що вона в цілому ніяк йому не допоможе, але це давало хоч якусь надію на порятунок.

Двері відкрилися, і на порозі з широченною усмішкою на обличчі з’явився Піп.

— Швидко бігаєш для травмованого, — пожартував Піп. — Ледь наздогнав тебе.

— Матір Божа, Піп! — Ти що тут робиш? — ошелешено запитав Алістер.

— Як бачиш, знову тебе рятую, вже збився з рахунку, скільки разів. — Все ще з усмішкою говорив Піп. — Ба, без їжі і з ніжкою від стільця навряд чи Ліліт коли-небудь побачить тебе. — Я взяв ось з собою трохи припасів і води, але це не головне. — Головне ось! — Піп з гордістю продемонстрував Алістеру пояс з ножем і пістолетом Грега, а також його автомат. — Думаю, Грег розізлиться, він так любив цю пушку.

— Піп, але як? - із здивуванням запитав Алістер.

— Я поганий боєць, але непогано орієнтуюсь на місцевості. Першим ділом, коли ми всі потрапили в метро, я почав вивчати всі його ходи. Так, щоб у нас було куди відступати, якщо на нас напали б істоти. І я знайшов обхідний шлях, розповів про нього Рейгану, але він вирішив залишити це як план «Б». Я бачив, як ти йдеш, і вирішив тобі не заважати, а сам у ту ж мить також вирішив скористатися ходом, прихопивши з собою припаси і зброю.

Алістер посміхнувся, друзі обнялися, і Піп запитав:

—Так який у нас план? Ти знаєш, де шукати Ліліт?

— Я знаю приблизно квадрат, в якому вона зникла, але цей квадрат хімічно заражений і там повно істот. Саме з того місця на нас велась наймасованіша атака цих покидьків. Перше, що нам потрібно, - це знайти респіратори, а де їх шукати, я поняття не маю. Це можуть бути або лікарні, або військові магазини, треба обшарити все, що може бути з цим пов'язане.

— Є лікарня на Сандерс авеню, - відповів Піп.

Алістер здивовано подивився на Піпа:

—Карта метро Рейгана. Я помітив найбільш ключові, як мені здалося, точки.

— Ти міг би бути відмінним командиром Нескорених, Піп, - сказав Алістер, дивлячись на Піпа. - Але замість цього ти обрав вигнання і квиток в один кінець, а в компаньонах у тебе каліка.

— Ти мій найперший друг, Алістер, - не рахуючи Ліліт і Леона. - Якби не ти, я б не потрапив у ряди братства, а вже давно був би мертвий. Якби я залишився там, то давно був би залишений істотам на поживу, так що я радий бути тут і допомагати чим можу тобі. Особливо якщо справа стосується Ліліт.

— Дякую тобі, друже. Я радий, що ти поруч, - Алістер кивнув Піпу, і той кивнув у відповідь.

— Треба збиратися, можливо, Нескорені шукають нас. Довго затримуватися не варто, - продовжив Алістер.

Зібравши речі, друзі покинули магазин і продовжили шлях. Піп не зовсім розумів, як добратися до лікарні, але де вона знаходиться пам'ятав точно. Періодично вони робили перерви в укриттях, щоб дати відпочити Алістеру і обробити його рани.

Темніло. Алістер і Піп знайшли підземну парковку і вирішили там переночувати. Знайшовши підходяще місце, Піп запалив ліхтарик, який взяв із собою, і поклав його на розбиту машину так, щоб світло било в стіну і не розпилялось на великий радіус території. Доставши собі та Алістеру сушене м'ясо, Піп запитав:

— Я знаю, що ти не любиш торкатися цієї теми, але розкажи про битву при Ейденхолді. Все, що я знаю - це те, що прочитав у скрижалях Нескорених у септі. Там написано, що ти вбив архіістоту і після цього інші істоти почали відступати. Ти герой Ейденхолда.

— Герой Ейденхолда, - відповів Алістер. - Пафосу в цих словах стільки, скільки було лайна в моїх штанах, коли я це побачив. Герої — це люди, які не втрачають бійців під час операцій, а я ж був дурним хлопчиськом, який мріяв про подвиги заради Нескорених. Коли з'явилася архіістота, нас було дев'ятеро, решта займалися зачисткою тварюк у окрузі. Першим на неї кинувся Том Сокіл — ось що значить істинний героїзм і істинна тупість. Він вирішив, що зможе з одним ножем знищити її, але вона просто розірвала його навпіл, як рвуть папір. Потім загинули Блейк, Симон, Шав'єр — вона просто грайливо рвала їх навпіл. Коли вона направилася до мене, я стояв і просто чекав своєї участі, молячись, щоб це сталося швидко. Звідки не візьмись, з'явився Леон зі своїм кулеметом і відкрив вогонь по цій тварі. Вона розвернулася і пішла до нього, а я, недовго думаючи, вихопив ніж і всадив його їй у голову, чи що там у них. Тож, Піп, я вже точно не герой. Герої — це Том і всі інші; герой — це Леон, - з тугою промовив Алістер.