Два друга

В покинутій підземці метро розташувався невеликий загін солдат. Втомлені після бою, більшість були поранені в різній мірі. Хтось перев'язував руку, хтось обробляв рани на ногах. Декілька солдатів намагалися привести в порядок зброю. Пара солдатів притягла з околиць підземки все, що могло горіти, і розвела вогонь.

— Піп, так ти у нас тепер герой? — із тихої групи, що сиділа біля вогнища, встав солдат і направився в бік Піпа. — Чого мовчиш? — Врятував друга, героїчно тягнув на собі і змусив сповільнитися загін. Солдат підійшов впритул до Піпа, став лицем до лиця і продовжив: — Я бачив, як ці потвори відтяли голову Конору, коли він допомагав тягнути тебе твого дружка. — Один із найкращих наших бійців, співзасновник «Нескорених», загинув через якогось безкорисливого товстуна. Він нахилився до вуха Піпа і сказав так, щоб усі почули: — Краще б ти здох! — А знаєш що? — Солдат розвернувся до своїх товаришів і, дивлячись на них, сказав: — А я можу це влаштувати!

Він різко розвернувся, вихопив з-за пояса ніж і приставив його до горла Піпа. Піп стояв мовчки, лише жадібно ковтав слину, тіло скувала паніка настільки, що він не міг ворухнутися. Звернувши на це увагу, солдат продовжив:

— Що мені заважає зараз перерізати тобі горло і покінчити з твоїм дохляком-дружком?

— Клятва, — ледве зміг видихнути Піп.

— Клятва!? — Очі солдата налилися кров'ю.

— Так, ми присягали до останнього допомагати один одному, — тремтячим голосом відповів Піп.

— Клятву приймали бійці, такі як Конор. А ти всього лише бібліотечний пацюк. Поки ми були на завданнях і ризикували життям, ти перебирав папірці в теплому укритті.

— Грег, прибери ніж! — удалині почувся спокійний, розмірений голос і наближаючись кроки.

— У нас немає провізії, тож давайте заколемо це порося на вечерю! — не прибираючи ножа, промовив Грег. — Га? Хлопці, як щодо шматочка свинини, підсмаженого на цьому шматку чортової пластмаси? Він придавив ніж сильніше до горла Піпа так, що на лезі ножа почала з'являтися кров.

— Грег, я востаннє повторю, прибери ніж, інакше я прострелю твою порожню голову, - голос прозвучав наполегливіше, затилок Грега відчув холодний дотик дула пістолета. Солдат усміхнувся:

— Ти думаєш, я боюся смерті, Рейган? - Ми всі тут вже мертві.

— Так дай же нам усім загинути в бою, як і належить Нескореним, - спокійно відповів Рейган.

Постоявши секунду з ножем у горлі Піпа, Грег так само швидко, як і дістав, так і прибрав його за спину. - З тобою я поговорю пізніше.

Піп закрив очі й видихнув, ком у горлі почав відступати, м'язи поступово почали розслаблятися.

— Так який у нас план, Рейган? - Будемо сидіти тут і чекати, гадати, кого з'їмо першого? - Або може почекаємо, коли нам, як Конору, відірвуть голову ці потвори? - Або будемо сподіватися на те, що прилетить чортова фея і всіх нас врятує? - Грег не приховував свого роздратування.

— Ми повернемося на базу, - відповів спокійним голосом Рейган. - Потрібно дати час набратися сил бійцям, ми не можемо виступати негайно, поки в нас є тяжко поранені. Запасів їжі вистачить на кілька днів.

— А! Я зрозумів, значить ти вирішив ризикнути всіма нами, щоб врятувати товстуна, його сучку Алістера і ще пару калік, які будуть нам тільки баластом? - нетерпляче запитав Грег.

— Це наші побратими, поки я живий , ми нікого тут не залишимо. - Нас залишило одинадцять людей, якщо будемо триматися разом, виберемося всі. - Рейган був на диво спокійний.

— За кілька днів від нас не залишиться нічого, потвори йдуть за нами, коли вони нас знайдуть — лише питання часу, - процідив крізь зуби Грег.

— Вирушаємо, як тільки всі зможуть йти, - відрізав Рейган. Він розвернувся і пішов вдалину від вогнища, Піп прискореним кроком пішов за ним.

— Ти став м’якотілим, Рейган! - крикнув йому в спину Грег. - Де ж той Рейган Безсердечний, який для досягнення мети ставив усе на кін? - Завдяки якому ми Нескорені і завдяки якому тут здохнемо як щури! - Зрозумівши, що ніякої реакції не буде, Грег розвернувся і пішов до вогнища.

Наздогнавши Рейгана, Піп трохи запихавшись промовив:

— Дякую. - Ще б хвилина — і Грег перерізав би мені горло, - з вуст Піпа вирвався нервовий сміх. - Я розумію, що я тут найслабший, не є хорошим стрільцем і вже точно не майстер кулачного бою, але...

Піпа перебив Рейган:

— Грег правий, за нами прийдуть, якщо не сьогодні, то завтра. Рятуючи одну людину, ти поставив під загрозу всіх нас. Алістер обрав свій шлях, він ослухався наказу і побіг рятувати Ліліт. Ти знаєш, що буде, якщо не підкорятися наказам, - холодно сказав Рейган.

—Але ви ж не стратите Алістера? - зі страхом запитав Піп. - Він же хороший боєць і відданий Нескореним практично з самого заснування нашого братства.

—У кожного своя доля і свій шлях, Піп, - відповів Рейган. - Ти, не знаючи того, вирішив долі багатьох. Конора, Алістера, наших бійців, мою. Я не кат, але завжди слідував кодексу Нескорених. Добравшись до бази, буде суд; перед ним постанеш і ти, і Алістер, а зараз іди, нам потрібно бути пильними ці пару днів.

Піп поплентався в сторону зупинки, де на лавці лежав поранений Алистер. Він сів поруч із лавкою і несподівано для себе почув:

— Ліліт знайшли? - голос Алістерв був слабким, але тим не менш впевненим і різким.

—  Ні. - Піп винувато опустив очі в підлогу. Алістер стиснув очі і зціпив зуби, намагаючись боротися з розриваючими зсередини його емоціями.

— Чого ти поліз спасати мене, придурку? - ніби розчаровано запитав Алістер.

— Тому що ти мій друг, тому що ми братство, ми повинні...

— Братство!? - перебив друга і підвищивши голос запитав Алістер. - Так отак братство проявляє вдячність? - Боєць важко підняв руку і вказав на шию Піпа.

— Це Грег, - спокійно відповів Піп. - Він вважає, що я не повинен був цього робити.