Два друга

В покинутій підземці метро розташувався невеликий загін солдат. Втомлені після бою, більшість були поранені в різній мірі. Хтось перев'язував руку, хтось обробляв рани на ногах. Декілька солдатів намагалися привести в порядок зброю. Пара солдатів притягла з околиць підземки все, що могло горіти, і розвела вогонь.

— Піп, так ти у нас тепер герой? — із тихої групи, що сиділа біля вогнища, встав солдат і направився в бік Піпа. — Чого мовчиш? — Врятував друга, героїчно тягнув на собі і змусив сповільнитися загін. Солдат підійшов впритул до Піпа, став лицем до лиця і продовжив: — Я бачив, як ці потвори відтяли голову Конору, коли він допомагав тягнути тебе твого дружка. — Один із найкращих наших бійців, співзасновник «Нескорених», загинув через якогось безкорисливого товстуна. Він нахилився до вуха Піпа і сказав так, щоб усі почули: — Краще б ти здох! — А знаєш що? — Солдат розвернувся до своїх товаришів і, дивлячись на них, сказав: — А я можу це влаштувати!

Він різко розвернувся, вихопив з-за пояса ніж і приставив його до горла Піпа. Піп стояв мовчки, лише жадібно ковтав слину, тіло скувала паніка настільки, що він не міг ворухнутися. Звернувши на це увагу, солдат продовжив:

— Що мені заважає зараз перерізати тобі горло і покінчити з твоїм дохляком-дружком?

— Клятва, — ледве зміг видихнути Піп.

— Клятва!? — Очі солдата налилися кров'ю.

— Так, ми присягали до останнього допомагати один одному, — тремтячим голосом відповів Піп.

— Клятву приймали бійці, такі як Конор. А ти всього лише бібліотечний пацюк. Поки ми були на завданнях і ризикували життям, ти перебирав папірці в теплому укритті.

Філіп Скромний, або просто Піп, був найкращим другом Алістера Залізного, Леону та Ліліт. Його прізвисько з’явилося через його скромний характер і невпевнений вигляд. Піп не вирізнявся силою чи витривалістю, і багато хто вважає його найслабшим бійцем «Незламних». Його тіло було з зайвою вагою, що ставало об’єктом насмішок з боку більшості товаришів по зброї. Проте, незважаючи на свою фізичну недосконалість, Піп мав унікальні здібності, які робили його незамінним членом команди.

Все своє життя він присвятив службі хранителям у септі, допомагаючи їм у всіх справах. Завдяки цьому він отримав доступ до величезної бібліотеки хранителів, де вивчав безліч книг про істот і методи боротьби з ними. Його знання були безцінними, і хоч він не міг похвалитися фізичною силою, його інтелект і стратегічне мислення часто рятували ситуацію в критичних моментах.

Після падіння септи, коли хаос охопив їхній світ, Алістер, усвідомлюючи цінність Піпа, порекомендував його командиру Рейгану. Це рішення стало поворотним моментом у житті товариша: він отримав шанс стати частиною відважного загону, де знову опинився поряд зі своїм найкращим другом Алістером. Ця підтримка значно зменшила кількість насмішок на його адресу, адже тепер всі розуміли, що на його захист став один із найкращих і найвпливовіших бійців «Нескорених»

Піп був добрим і чуйним хлопцем, завжди готовим прийти на допомогу. Його відданість друзям і бажання допомагати іншим робили його особливим. У команді він виконував скоріше роль радника, ніж бойову одиницю, використовуючи свої знання для розробки стратегій і планів дій. Піп вірив, що справжня сила полягає не лише в фізичних можливостях, а й у здатності підтримувати друзів і бути надійним другом у важкі часи.

— Грег, прибери ніж! — удалині почувся спокійний, розмірений голос і наближаючись кроки.

— У нас немає провізії, тож давайте заколемо це порося на вечерю! — не прибираючи ножа, промовив Грег. — Га? Хлопці, як щодо шматочка свинини, підсмаженого на цьому шматку чортової пластмаси? Він придавив ніж сильніше до горла Піпа так, що на лезі ножа почала з'являтися кров.

— Грег, я востаннє повторю, прибери ніж, інакше я прострелю твою порожню голову, - голос прозвучав наполегливіше, затилок Грега відчув холодний дотик дула пістолета. Солдат усміхнувся:

— Ти думаєш, я боюся смерті, Рейган? - Ми всі тут вже мертві.

— Так дай же нам усім загинути в бою, як і належить Нескореним, - спокійно відповів Рейган.

Постоявши секунду з ножем у горлі Піпа, Грег так само швидко, як і дістав, так і прибрав його за спину. - З тобою я поговорю пізніше.

Піп закрив очі й видихнув, ком у горлі почав відступати, м'язи поступово почали розслаблятися.

— Так який у нас план, Рейган? - Будемо сидіти тут і чекати, гадати, кого з'їмо першого? - Або може почекаємо, коли нам, як Конору, відірвуть голову ці потвори? - Або будемо сподіватися на те, що прилетить чортова фея і всіх нас врятує? - Грег не приховував свого роздратування.

— Ми повернемося на базу, - відповів спокійним голосом Рейган. - Потрібно дати час набратися сил бійцям, ми не можемо виступати негайно, поки в нас є тяжко поранені. Запасів їжі вистачить на кілька днів.

— А! Я зрозумів, значить ти вирішив ризикнути всіма нами, щоб врятувати товстуна, його сучку Алістера і ще пару калік, які будуть нам тільки баластом? - нетерпляче запитав Грег.

— Це наші побратими, поки я живий , ми нікого тут не залишимо. - Нас залишило одинадцять людей, якщо будемо триматися разом, виберемося всі. - Рейган був на диво спокійний.

— За кілька днів від нас не залишиться нічого, потвори йдуть за нами, коли вони нас знайдуть — лише питання часу, - процідив крізь зуби Грег.

— Вирушаємо, як тільки всі зможуть йти, - відрізав Рейган. Він розвернувся і пішов вдалину від вогнища, Піп прискореним кроком пішов за ним.

— Ти став м’якотілим, Рейган! - крикнув йому в спину Грег. - Де ж той Рейган Безсердечний, який для досягнення мети ставив усе на кін? - Завдяки якому ми Нескорені і завдяки якому тут здохнемо як щури! - Зрозумівши, що ніякої реакції не буде, Грег розвернувся і пішов до вогнища.