1.4

Пройшов тиждень, проте змін ніяких не було, тому вирішила спуститись на землю, я нікому не говорила про свої спогади, краще скажу коли усе дізнаюсь. Погода була так собі, звичайно на землі було важке повітря від автомобілів, добре, що мені не потрібно його вдихати, як вони тільки доживають до своєї смерті?. Одразу пішла в школу, але там його не було, поговоривши з викладачами дізналась де він живе, на диво не далеко від школи. Будинок був не великим, скромне подвір’я, невеличке озеро, чомусь так затишно, спокійно. З будинку лунали крики, вони сваряться, а я нічого не робила. Вирішила все-таки постукати у двері й нахабно увійти в розпал бійки. Відчинила старша жінка й в неї був синець біля губи, із під блузки також виглядав, було враження ніби усе тіло покрите ними. Вона здивувалася, це було видно по її обличчі.
- Ви до кого?
- Я однокласниця вашого сина, можу з ним поговорити?.
- Він на уроках, а ти чому прогулюєш?.
Я щось нічого не розумію, його немає в дома, а де він?. Із за спини було чути крик чоловіка, він підійшов до неї відкинув у бік.
- Що тут робить така краля?. Мене ще за безсмертне життя так не нудило.
- Не твоє діло!.
- Тебе хто вчив з дорослими говорити так?.
Говорити з ним у мене не було настрою. Де він може бути, тоді я вирішила скористатись супер силою ангела й відчути його. Приклавши не малих зусиль все-таки знайшла. Він сидів на даху школи, чому відразу не пішла туди?.