1.3

Його погляд був мені не зрозумілий, голубі очі, наче океан, я потонула на хвилинку в них, було враження ніби на мікроскопічному рівні дивилась на його обличчя, світле волосся й такі рожеві щічки. Що це зі мною?. Його голос привів мене до тями.
- Ти так хочеш, щоб я стрибнув?
- Як це можливо..... так тихо були сказані мною слова, що ледь сама розібрала їх зміст.
- Чому мовчиш, думала я тебе не бачу?. Він почав підходити до мене, чого він хоче?.
Мені мерщій потрібно повертатись, я побігла до краю та його сильні руки зупинили мене. Такі теплі, невже й в мене були колись такі самі?. Його погляд був так близько, здається в мене горіло все лице, навіть не знала, що так можу.
- Ти куди бігла, хочеш, щоб сказали що це я тебе штовхнув?.
- Ні..... відпусти, ніколи не доторкайся до мене!.
В мене були різні емоції, деяких у мене ніколи не було, живий мене бачить, я була невидимою, але він єдиний, хто зміг. Можливо я бачила його в минулому житті?. В мене було так багато запитань, ніколи ніхто не говорив, що смертні можуть бачити нас. Я повернулась й з усіх сил вибігла на вулицю. Піднялась дуже швидко, небо здавалось таким чистим, чомусь тільки зараз збагнула, що не знаю як його звати. Хотілось бути на самоті та подруга вирішила витягнути мене політати, та і я була не проти, можливо їй розповім, що зі мною трапилось. Вітер з легкістю обіймав мої крила, на дорогах було видно інших ангелів, які тільки приходили до нашого світу, як раптом у голові почався сильний біль, я не змогла летіти, важко було концентрувати увагу, аж раптом я побачила своїх рідних, я знала хто вони їх ім’я, дату народження, сімейний стан. Від сильного удару мене врятувала подруга, як добре, що вона була поряд. Прокинулась наступного ранку, в голові  була каша, все перемішалось до купи, важко було усвідомити, чи усі спогади реальні. Вони почали  повертатись, невже через того хлопчиська, прийде час  і буду знати хто я?