Наш світ не гірше решти інших, ми такі самі люди були як і всі. Звичайно зараз ми не відчуваємо деяких емоцій, але у нас також можуть бути почуття, хвилювання перед завданням, стрес, таких як радість, страх, взагалі немає у темних, навіть не розумію, що це за емоції. Мене звати Меланта, але друзі називають мене Мел. Я не пам’ятаю своє ім’я, тому нам їх дарують коли виростають крила, це болючий процес, саме біль ми можемо відчувати, напевно, щоб пам’ятали, що ми не всесильні. Є білі й темні янголи, я відношусь до темних, моє завдання залякувати й наставляти на щось погане, в добрих інша місія, вони наставляють на щось хороше, позитивне, а також вони можуть відчувати радість. Десь в глибині душі я надіялась відчути, щось подібне, та нічого, ніби в середині сама порожнеча. Я не знаю чому я в темних рядах, важко буде повернути пам’ять, щоб дізнатись в чому причина. За зовнішністю нас легко відрізнити, у темних чорне або червоне волосся, чорні крила, у білих голубе волосся й крила білі. В кожного є свій супер дар, в мене це вогонь, в інших може бути будь-що, в мого друга Ріка, зміна зовнішності, тому потрібно бути обережним з ним, він може й нашкодити, наприклад перетворитись на директора й дати тобі завдання, за яке тебе можуть стерти. Забула уточнити, коли ми довго не можемо згадати хто ми? або робимо на завданнях, щось не так як нам сказали нас стирають, рахують непотрібним сміттям, з білими такого немає, вони нехай не пам’ятають своє життя та поганого нічого не зробили, коли помирали. Мене завжди бентежило, що я накоїла, щоб потрапити сюди.
#7251 в Любовні романи
#1743 в Короткий любовний роман
#284 в Любовна фантастика
Відредаговано: 15.06.2023