Глава 3

Що Кульпарків, що Колізей, чесне слово 





Знаєте, у Львові є таке чудове місце, яке має назву Колізей. 
В центрі міста стоїть пам’ятник Данилу Галицькому, якомусь важливому хачу, король він там, чи хто. Так-от, якщо дивитись на нього спереду, то по правий бік його коняки є невелика вулиця. Якщо по ній пройтись трохи далі, ви побачите десяток-другий метрів обмальованого паркану. І не лише обмальованого. Увесь майданчик перед цим парканом - це і є Колізей. 
Тут збирається вся тусовка неформалів, алкоголіків, наркоманів, музикантів, художників і усіх інших ненормальних осіб. Місце саме для мене. 
Коротше кажучи, туди я і їхав. Правда, по дорозі я двічі навернувся, ледь не втрапивши під автобус, але то таке, не суть. 
Коли я нарешті дістався до Колізею, то звісно ж, побачив там купку людей, які майже завжди там гуляли. 
На бровці тротуару перед тим мальованим парканом сиділа Марго. Так, у Львові бувають найрізноманітніші імена. Так-от. Марго була одним із виключень з осіб, які гуляли на Колізеї. Як не дивно, але вона була нормальна.  Їй було на рік менше, ніж мені, щоправда, моїй адекватності це якось не допомагало. Вона була дуже милою дівчинкою, з коротеньким білявим волоссям, яке вона красиво зачесувала назад. А ще вона завжди посміхалася. От, мало я знаю людей, які завжди посміхаються. Це вимираючий вид і таких сонечок потрібно берегти, от лиш дійшло до мене це тільки зараз. 
Не знаю, чому, але мені постійно здавалось, що вона посміхається тільки, коли я поряд. Може, я наївний дурень, але, клянусь, це було так. У нас, перед парканом ще було декілька гойдалок, знаєте, не качелей, а саме гойдалок, оцих рівних дощок, на яких з двох сторін сідають кататись малюки. Я часто лежав, розпластавшись на одній із них, а вона підходила й постійно гладила моє волосся. І посміхалася. Ну, правда ж, мило? 
Проблема полягала лиш в тому, що я тупенький. Серйозно. Може, я і здогадувався про причину такої поведінки зі мною, але мозок чомусь підказував не звертати на це уваги. Не питайте, чому, я й сам не знаю. 
От і зараз, після того, як я привітався з нею, то приліг на цю гойдалку і Марго почала гладити моє волосся. А мені просто хотілося посміхатись, як дурень і мовчати. 
Потім вона спитала, як у мене справи. Я згадав про все, що сталось за сьогодні й тяжко зітхнув. 
- Та от, тепер я офіційно бомж. 
Її очі заокруглились і стали, як монети в п’ять копійок. 
- Це ж як?! 
- Та от так. Мене виперли з хати, бо якийсь ремонт там вирішили затіяти. Вигнали всіх, не тільки мене. Ми аж очманіли. 
Так, так, я ще те брехло. Не питайте мене, чому, я і сам не знаю, але я просто неймовірний брехун. Можу збрехати на рівному місці, навіть якщо цей обман не має жодного змісту. От і тепер так само. Ну, я ж не скажу, що я просто лох і витринькав стільки грошей, що мені не вистачило оплатити житло? Це ж якось… Не по-чоловічому. 
- Ого! І що ж ти будеш робити? 
- Не знаю. Буду спати тут, мабуть. Ще не знаю. 
Якийсь час вона просто тупилась на мене. Навіть волосся гладити перестала. А я що? А я лежу. 
- Слухай, в мене в будинку… Я живу на дев’ятому поверсі… і в мене є, на сходовій клітці, трохи вище, одне непогане місце. Там і крісло є, і столик, можеш там переночувати, - вона чомусь це сказала так жалібно, що мені здалось, вона там має ночувати, а не я. Аж шкода її стало, чесне слово. 
- Ну-у, я навіть не знаю… - задумався я. Загалом, я то був не проти, просто для мене це було незвично, ночувати отак, десь по під’їздах. 
- Ти як хочеш, просто мені шкода тебе так залишати, не будеш же ти спати на якійсь лавці? 
- Добре, я згоден. Коли скажеш, тоді й підем. 
Вона кивнула. О-о-ох, як же приємно, коли гладять твоє волосся! 
Словом, ми й далі сиділи на Колізеї. Взагалі, я вам скажу, Колізей, це таке місце, де без пригод не обійдеться. То, прямо посеред тротуару валяється п’яний в чіпку, мужик невідомого віку, то валяєшся там ти. Ніколи не передбачиш. То прийде туди один безволосий чолов’яга, якого всі називають Мамай і почне затирати якісь історії. То стане розмовляти з дівчатами на якісь жіночі теми(не питайте, з якого дива, він у них розбирається), то скрутить в трубку свій паспорт, запхне туди тютюну і дасть всім тягу. Хоч потім розповідати весело, мовляв, ми курили паспорт Мамая. Ті, хто таке чують, відразу погоджуються, що ми таки щось курили. 
Словом, Колізей це осередок пригод та історій. Якось, сюди прийшла жіночка років сорока, трохи п’яненька. Трохи. В той же час, тут звідкись взялися декілька ромів з маленькою, босою п’ятирічною дівчинкою. В підсумку, з вигуками жінки до неї «моя ластівочка!», циганка від неї втікла, а потім, стара почала показувати усім бажаючим свої… скажімо, прикрі місця. І уявіть собі! Водночас ззаду, до гойдалок з тенісною ракеткою, підійшла ще одна персона, стала на ту гойдалку й, балансуючи на ній, набивала на ракетці м’ячик. Видовище, не згірше за виставу в театрі. Коротше кажучи, осередок пригод та історій? Так, це про Колізей.