Санта. Злодій. Новий рік

Колись давно, в одному лісі сталася історія. На вулиці була зима і звірі готувались до Нового року. Всі працювали як один, знайшли велику ялинку, носили прикраси. Білки прикрашали її на самому вершечку, а решта звірів там, куди могли дотягтись, готували смаколики та подарунки. І заправляв тим дійством заєць, він слідкував, аби підготовка була за планом.

- Так, - мовив заєць, - завтра новий рік. Треба все встигнути  до приїзду Санти. Тому пришвидшуємось.

- Ага, пришвидшуємось, - мовила сорока. - Поки ми тут батрачимо, то ти тут на пеньку висиджуєш, дивись не перепрацюй, а то так вмерзнеш, що з пенька здирати будемо.

- Мені доручив це лев, бо всьому треба нагляд, особливо за тобою.

- Дивись, працюй, а то мене лев поставить замість тебе, бо я панна за всім нагляну, буде все на своєму місці.

- Ага, тоді вдома все в тебе буде.

- Дуже смішно.

І ось, білочки на верхівці ялинки закричали:

- Санта! Санта їде!

І справді, на горизонті почали виднітися сані і звук дзвіночків. Звірі покидали свої справи та збіглися в купку, виглядати червононносого бороданя.

Сані зупинилися і з них вийшов Санта.

- Доброго дня любі друзі, а я до вас на свято!

- Урааа! - закричали всі.

- Ходімо Санто, - сказала лисиця, - ви стомились мабуть з дороги, лев просить до своєї господи, вип'єте какао з печивом?

- Чудова думка, хо-хо-хо, із задоволенням.

- А ти зайцю вартуй з ведмедем сані, - наказала лисиця.

- Добре.

Санта з лисицею пішли до лева, а решта звірів повернулися до своїх справ.

Ведмідь та заєць стали біля саней, схрестивши руки.

- Дивись зайцю хоч не засни, а то як прийде хтось красти, як я його зловлю без тебе, - жартома сказав ведмідь.

- І справді, - відповів заєць регочучи, - як ти своїми ступаками клишоногими когось доженеш.

Заєць глянув в сані, там лежало два червоних мішка.

- От цікаво, - сказав заєць, - що ж там у тих мішках?

- Як що, - сказав ведмідь, - дрова. Санті теж тоеба грітися. Та ясно, що там подарунки!

- Це зрозуміло. Проте Санта кожного року давав нам подарунки тільки з одного мішка, а що ж в іншому.

- Не знаю, мені не цікаво. Мені важливо аби мій подарунок дали і все, - сказав ведмідь позіхнувши.

Тим часом в іншій частині лісу жив собі вовк.

Звірі не дуже довіряли йому, вважали його злодієм, бо він був вовк, а отже його треба остерігатись. Тому з ним майже ніхто не дружив і не кликав  на свята.

Вийшовши з дому з маленьким ящиком іграшок, він підійшов до маленької ялинки, яка росла біля його дому. Ялинка була трохи побитою та обідраною, проте вовк помітив, відколи він її посадив у себе, вона помітно погарнішала.

- Скоро повністю оклигає, - сказав він собі, та почав її наряджати.

Тільки він повісив останню іграшку як бачить хтось дорогою йде з мішком.

- Добридень! - гукнув вовк. - Це ти їжаче?

Незнайомець зупинився, кинув мішка, та шугонув в кущі.

- Що за чудасія?

Вовк вийшов на дорогу. Там лежав великий червоний мішок.

- Хто ж його кинув?

Він подивився навколо, нікого не було. Цікавість таки переборола і він таки відкрив мішка.

Проте його здивування було ще більшим.

Він був порожній. Вовк не розумів що коється. Якщо дивитись ззовні, мішок виглядав повним, він був об'ємним і навіть вміст в деяких місцях випирав з мішка. Проте, як він зазирав в середину, мішок був порожнім.

Вовк пом’явся ще трохи біля мішка, не знаючи що робити.

- Мабуть, хай поки полежить у мене, хто загубив той прийде по нього.

Він взяв незвичайного мішка на спину, та поніс його до дому.

Тим часом наші вартові пильно охороняли сані.

Прокинувшись від сну, ведмідь глибоко позіхнув, та потерши сонні очі глянув на сані.

Витріщившись та скочивши на ноги він підбіг до сплячого зайця та трусунув його за плечі.

- Заєць, -ведмідь трусонув ще раз. – Заєць, де мішок?

- Га? Як де, в санях, - з просоння відповів він.

- Заєць, в санях один мішок, де ще один?

- Як один?

Заєць скочив та глянув в санях.

- І справді один. А де ж ти був?

- Я? - здивовано запитав ведмідь. - Так я той... мене по голові ззаду вдарили і... я впав.А ти чого спав?

- Я? - здивувався заєць, - так мене той, теж вдарили по голові, мабуть після тебе. Бачиш яка шишка?

- Де? - придивився ведмідь. - Не бачу я ніякої шишки.

- Та мабуть той, зійшла вже.

- А що ж робити нам?

- Що робити? - крикнула на гілці сорока.

- Нічого, - сказав заєць. - Чого тут винюхуєш білобоко? Лети собі. Подарунки потім.

Сорока повернула голову, та почала роздивлятися сані.

- А хіба мішків не два було?

- Ні, - заперечили ведмідь з зайцем.

- Я точно пам’ятаю, що їх два було спочатку, - не вгавала сорока.

- Так цей... - був почав ведмідь, проте сорока не дослухала.

- Що, проворонили мішки! Що робиться люди добрі! Новий рік сьогодні, а ми без подарунків!

- Сороко, цить! - шикнув заєць.

Сорока зірвалася з гілки та полетіла.

- Що ж лев скаже? - сказав сумно ведмідь.

За деякий час, ведмідь та заєць вже стояли перед левом.

Лев поважно сидів за столом, а навпроти нього сидів Санта, який саме вмочав печиво в какао, занурившись в свої думки та м’яке крісло.

- Отже вкрали… - констатував лев. - Вам було довірено охороняти сані. Де ви були?

- Ну... - почав ведмідь,тремтячи своїм куцим хвостом, - нас вдарили по голові і вкрали мішки.

Заєць ствердно кивнув.

- Справді? - не здивовано сказав лев.

- Ну... - почав заєць, я чув як над вухом щось свиснуло це точно, а потім бац і мене вже збудив ведмідь.

- А, то мабуть я свистів, - зізнався ведмідь. - Я сопу увісні.

- А тебе тоді хто вдарив? - запитав лев.

- Не знаю, хтось.