*3*

   До ложки дитина й не торкнулась. Взявшись обома руками за краєчки тарілки, Сабрінка підняла її і почала пити, ніби з чашки, юшку із борщу.

   -   Може ти хочеш чаю? – зрозуміла Алла.

   Та коли чай був готовий і поставлений перед дитиною, Сабріна уже допила юшку і взялась руками їсти з тарілки те, що там залишилось.

   -   Вона не вміє їсти ложкою, - Алла аж сіла на свій стільчик.

   Усвідомлення того факту вдаряло в голову шокуючою дійсністю. Як так? Чому в майже чотири роки дитина не вміє їсти ложкою?

   -   Побудь з Сабрінкою, - Алла кинула оті два слова  Роману, і побігла назад у медичний пункт.

   Уже знайома їй бабулька  сиділа на лавці і у лузала соняшникове насіння.

   -   Вона не вміє їсти ложкою! - випалила Алла без будь-яких вступів.

   -   А, - махнула рукою бабулька. – Добре, що вона хоч ковтати вміє. Значить у тих алкоголіків і їй щось перепадало пожувати.

   -   А що, як її годував лиш дід? – Алла сіла поряд на лавці. – Хто її годуватиме тепер?

   -   Та виживе вона, шо ти журишся, - бабулька усе лузала насіння. – Ще й не в таких сім'ях виживали. Ну шо ти зробиш, як у неї така доля?

   -   Доля? – прошипіла Алла. – Є соціальні служби, які можуть по-справжньому піклуватися про неї! Нема тут, в селі, то я завтра привезу з міста…

   -   А ти Сабріну питалась? – бабулька прямо глянула в очі Алли. - Дитина хоче кудись їхати? А я тобі розкажу! Коли в такі сім'ї втручаються соціальні служби, діти верещать так, ніби, від них, разом з м’ясом, віддирають шкіру! Вони хочуть мами! Да, хай п’яної, накуреної, такої, що їх щодня лупить, але МАМИ! СВОЄЇ МАМИ! І якщо ти зараз мені хочеш розказати, що потім вони все зрозуміють, що в притулках вони матимуть що їсти, одягнути і все таке, то я тобі скажу  так – ці діти у будь-якому випадку приречені! В сім'ї вони занедбані, голодні, часто побиті, а в притулку вони зацьковані, принижені і з вічно-болючею мрією – дочекатись, коли прийде їх непутьова мамка і забере додому…

   -   А якщо прийде інша мамка? – перебила її Алла. – Якщо прийде путьова? Якщо я її просто зараз викраду і повезу в місто, скажу, що ми  переселенці з Донбасу, що снаряди попали в нашу хату і тепер ми, без документів, залишились на вулиці? Заплачу кому треба! Я їй дам інше ім'я, прізвище, інше життя…

   -   Таких дітей не легко виховувати…

   -   Нема таких дітей, яких виховувати легко! Але, разом з тим, Бог чомусь тій шмарі дав завагітніти, а мені – ні! Вона змогла виносити і родити, а я ніколи не знатиму як це, коли в тобі ворушиться нове життя! Вона не хоче, навіть, згадувати про дитину, а я їй душу віддам! Для мене вона стане смислом життя…

   -   Дитино моя рідна, нащо ти мені те розказуєш? - бабулька знову глянула на Аллу. – Тобі треба моя порада?

   -   Мені треба, щоб ви нікому не розказували, що бачили мене тут. Мене і Сабріну! Нас тут не було! І Ви й гадки не маєте, де ми.

   -   Я можу й мовчати, але якщо вас знайде Нінкин ухажор…