25

Тиждень пролетів як одна мить. Обидва представники сильної статі успішно переправили свої автомобілі та особисті речі до столиці. Свої колишні будинки вони вирішили не продавати — залишили як заміські резиденції, щоб у майбутньому туди можна було їздити на відпочинок.

Тим часом Зоя та Марк повністю спланували своє весілля. І ось нарешті настав той самий день — сьогодні на них чекали дівич-вечір та парубоцька вечірка. Батьки Рея тим часом переїхали в квартиру, де раніше тулилися ми з ним, а ми з Реєм успішно перебралися до його просторого будинку.

Величезний гараж легко вмістив у себе весь наш автопарк, і там навіть залишилося вільне місце. — Наш син, коли виросте, обов'язково їздитиме на мотоциклі, — впевнено заявив Рей, оглядаючи гараж. — А до того часу ми триматимемо тут велосипеди та мій байк, який мені мають доставити днями.

Він чомусь був залізобетонно впевнений, що первістком у нас буде саме син. «Ну-ну, побачимо», — подумки посміхалася я. Втім, я зовсім не заперечувала проти маленької копії свого коханого Вовка.

Останні дні ми обживали новий простір: переставляли меблі, разом готували вечері, дивилися фільми або ж до пізньої ночі розгрібали завали по роботі, якої накопичилося море. Марк, як і обіцяв, з’являвся виключно на найважливіших нарадах, а решта справ його взагалі не турбувала. Тому вся паперова рутина Stens Company впала на мене. Рей, коли не займався розробкою сайту, активно допомагав мені з документами, адже на деяких договорах все одно мав стояти і його підпис. Наш новий сайт був уже практично готовий, залишалося лише фінально протестувати його на баги.

Рекламна кампанія для Stens Company виявилася неймовірно успішною та привернула до бренду багато уваги. Новий офіс вдалося перевезти та облаштувати в рекордні терміни — відкриття відбулося вже в четвер. Головне виробництво ми залишили в Одесі, але частина провідних дизайнерів переїхала до столиці слідом за мною. Тепер ескізи створювалися в Києві, а пошиття великих масштабів відбувалося на одеській фабриці. Наш бутик в Одесі продовжував успішно працювати, невдовзі мав запуститися сучасний інтернет-магазин, а після цього в наших планах було відкриття ще одного фірмового бутика — вже в самому центрі Києва.

Пані Тамара з чоловіком також перенесли свій головний офіс і з перших днів добряче «потрясли» київських співробітників, які без суворого нагляду керівництва встигли трохи розслабитися. Хоч у житті мама Рея й була надзвичайно милою жінкою, у роботі вона перетворювалася на справжнього боса — точна копія свого сина.

Цікаво, що вони з моєю мамою швидко стали найкращими подругами. Катерина Іванівна та Тамара Миколаївна тепер щодня разом ходили на обід пити каву. Рей навіть підібрав для маминого бізнесу офісне приміщення, розташоване прямо поверхом вище над офісом моєї мами. За цей короткий час наші родини дуже здружилися й проводили купу часу разом. Мама вже встигла вивідати кілька секретних закарпатських рецептів від Тамари Миколаївни, а натомість навчила її фірмових одеських страв.

Над містом опустився теплий вечір. Сьогодні ми з Реєм мали розділитися і вперше за цей тиждень роз'їхатися на різних машинах у протилежних напрямках. Ми востаннє критично оцінили свій вигляд перед дзеркалом і попрямували до виходу.

— Мила, я дуже сподіваюся, що твоїх компрометуючих фото з сьогоднішньої тусовки не буде в інтернеті, — з усмішкою застеріг мене Рей.

— Любий, можу сказати тобі точно те саме, — підморгнула я. — Твій наречений-друг вибрав для парубоцької вечірки якийсь закритий бар, а ми йдемо в караоке. Тож очевидно, хто з нас повернеться додому веселішим. До того ж у них весілля вже в неділю, забув? Саме через те, що Марк завчасно подумав про свій потенційний головний біль, вони перенесли святкування на день пізніше.

— Я сьогодні працюю його особистим тверезим водієм, тож пити не буду взагалі, — гордо заявив Вовк.

— Змагання? — примружилася я.

— Давай! — Рей простягнув долоню.

Ми міцно потисли руки на знак парі й роз'їхалися. Звісно, кожен із нас у глибині душі вирішив напитися так, щоб інша сторона точно виграла суперечку. Змагання дуже швидко переросло у негласний турнір «хто взагалі зможе втриматися на ногах». Саме тому пам'ять у обох повністю стерлася аж до другої половини наступного дня…

ДІВИЧ-ВЕЧІР: Аліса та дівчата

— Червонууу руууту не шукай вечооорами! — щосили виводила я в мікрофон, злегка похитуючись на сцені караоке. — Ти у мене єдиний, тільки мій, повір! Бо твоя врооода, твоя чистая врооода… синіх гііір!

— Лісо, та там хіба такі слова в кінці?! — зі сміхом вигукнула Зоя, намагаючись перекрити музику.

— Сама тоді співай, якщо така розумна! — ображено буркнула я, передаючи їй мікрофон. — Зой, ти ж казала, що ми з Реєм посперечалися… То чого я вже так сильно гойдаюся? Це ж мав бути пристойний, хороший, веселий вечір!

— Та ти нормально почуваєшся! Співай давай, твоя черга!

Минуло якихось пів години. Градус веселощів змінився на раптову хвилю сентиментальності. Ми із Зоєю сиділи в обнімку на м'якому диванчику VIP-кабінки й буквально заливали кімнату гіркими сльозами щастя.

— Зоооя… Зойка! — ридала я уткнувшись їй у плече. — Ти перша заміж виходиш… А я коли?! Ти ж мені кинеш свій весільний букет, правда? Кинеш?!

— Кииинуууу! — так само голосно плакала наречена. — Обов’язково кину! А Марк кине букет Рею!

— Та хлопці ж не букееети кидають на весіллях! — заперечила я крізь сльози.

— Ну тоді… тоді він щось інше кине! Хочеш, Марк кине в Рея стіл?

— Ти що, здуріла?! — злякалася я, широко розплющивши очі. — Щоб мого Рея столом убило?! Не хооочууу, не треба в нього нічого кидати!

— Гаразд, тоді не кине, — слухняно погодилася Зоя, витираючи сльози серветкою.

— Ми ж обіцяли одна одній разом зустріти старість… — згадала я наше давнє дівоче пророцтво. — Одна квартира на двох, сорок котів, наша власна лавочка під під’їздом…