24

— Татусю, скажи мамі, що вона обов'язково має бути тут завтра. Я вже навіть на сайті квитки на потяг подивилася, — наполегливо мовила я.

— Ти впевнена, доню? — примружився батько.

— Абсолютно. А коли ще, як не зараз? Ми й так занадто довго не спілкувалися. До того ж скоро весілля у Зої. Ви ж її спеціально найняли, щоб вона за мною наглядала, думали — я не здогадаюсь? А ти знав, що я все знаю? Ну нічого, подружилися ми по-справжньому, тому на весілля ви теж просто зобов'язані прийти.

— Добре-добре, зараз усе організую, — здався батько й дістав телефон.

Він набрав номер, і за секунду його голос став неймовірно лагідним:

— Алло, сонечко моє. Ти завтра маєш бути біля мене.

— Щось сталося? — долинав з динаміка діловий голос моєї мами, Катерини Іванівни.

— Хіба ти зовсім не сумуєш за нашою донькою?

— Дмитре, якщо це не по роботі — не відволікай мене, будь ласка.

— Я підписав надважливий контракт! — козирнув батько. — Це треба відзначити сімейною вечерею. Ти як директор компанії просто зобов’язана там бути.

— О, так би одразу й сказав, — тон мами миттєво змінився на зацікавлений. — То ти… бачив її?

— Так, вона працює саме в цій фірмі. А ще нас запросили на весілля.

— На чиє весілля?

— Зої. Наша донька виявилася надто розумною і розкусила наш план із самого початку. Дівчата міцно здружилися.

— Хто б сумнівався, вона ж у мене геній, — у голосі мами почулися нотки гордості. — Гаразд, куди я подінуся. Приїду. Зустрінеш мене на вокзалі?

— Звісно, кохана.

— Люблю тебе.

— І я тебе, сонечко.

Батько сховав телефон до кишені, а я з посмішкою похитала головою:

— Ти завжди з нею такий милий.

— Одружишся — і у вас із Реєм буде так само. Весілля — це прекрасний початок. Сім’я, спільна радість, подолання будь-яких життєвих негараздів разом… А потім перші кроки малюка, перші слова. О, а ще ці кумедні змагання: кого першого назве дитина — «мама» чи «тато».

— Ага, а я в дитинстві така: «Вовк!» — засміялася я.

— О так! Я ж тоді казав твоїй мамі, що треба мені менше дозволяти тобі дивитися ті мультики про сірого вовка. А вона все твердила: «Це щоб Лісочка уважно слухала, так вона швидше заговорить!»

— Ну от бачиш, і заговорила!

— Ех, тоді я й подумати не міг, що ти вже з пелюшок напророкувала прізвище свого майбутнього чоловіка!

— Що?! — мої щоки миттєво спалахнули. — Гей! Звідки мені було тоді знати?!

— Ха-ха-ха! Ладно, проїхали. Мама завтра буде, тож нам потрібно навести повний марафет?

— Саме так, тату. А це означає, що ми негайно йдемо на шопінг!

Батько приречено зітхнув:

— Я вже стільки років одружений з твоєю мамою, але ти все одно продовжуєш тягати мене магазинами. Нагадую, у тебе для цього взагалі-то є майбутній чоловік!

— Майбутній, татусю, тільки майбутній. А ти — теперішній і надійний.

— Не шкодуєш ти батька зовсім…

Звісно, поки ми скуповували продукти, приміряли новий одяг та вибирали ще одні затишні домашні капці, я встигла роздзвонити цю новину всім. Рей абсолютно не очікував такого швидкого знайомства з тещею. Дізнавшись, що саме вона любить, він кинув роботу й пішов з офісу раніше. Оскільки в його гардеробі було забагато суворих ділових костюмів і замало повсякденного сучасного одягу, йому теж довелося бігти на закупи.

Під вечір ми всі троє випадково зустрілися біля виходу з торгового центру.

— О, колего по нещастю, — співчутливо зітхнув старший Стенс, дивлячись на завантаженого пакетами Рея.

— Вітаю, колего, — розсміявся Вовк і міцно потиснув йому руку.

— Так, хлопці, не розслаблятися! — скомандувала я. — Нам ще потрібні свіжі квіти у вазу.

Після невеликої суперечки чоловіки все ж змогли довести одній впертій дівчині (тобто мені), що квіти краще дарувати особисто під час зустрічі. Рей урочисто пообіцяв замовити величезний букет із 101 троянди, а мій батько вирішив презентувати пляшку елітного колекційного коньяку батькові Рея. Швидко розподіливши обов'язки та заспокоївши щасливу Тамару Миколаївну телефоном, ми нарешті роз'їхалися по домівках.

Наступний день почався дуже рано — з традиційного швидкого сніданку та міцної кави. Наші два автомобілі одночасно виїхали з паркінгу. Купивши коньяк, розкішний букет троянд та ніжну орхідею в горщику, ми вирушили до будинку Тамари Миколаївни.

Мама Рея була просто в захваті від орхідеї й з радістю сіла в машину до свого майбутнього свата. Рей вирішив зайвий раз не створювати метушні, тому з величезним задоволенням спостерігав, як невимушено його мама знайшла спільну мову з моїм татом.

На вокзалі першим прибув поїзд Олександра Олександровича — батька Рея. Тамара Миколаївна одразу ж кинулася його зустрічати та познайомила з Дмитром Володимировичем. Чоловіки оцінювально обмінялися поглядами й міцно потисли один одному руки.

— Доню, я постою біля тебе, — тихо мовив батько, підходячи до мене. — А то вони там завели якісь свої чоловічі розмови й попросили дати їм спокій. До речі, а де твій негідник?

— Цитую його: «Я швидко збігаю по каву для батька, не сумуй, красуне». Тож, думаю, він скоро повернеться.

— Хвилюєшся? — лагідно запитав тато, дивлячись на мене.

— Зовсім трохи. Просто не знаю, як мама відреагує на те, що я так змінилася. У мене тепер є коханий хлопець, чудова подруга, і взагалі все складається просто ідеально. Мама ж у мене мила й хороша, дуже весела, але якщо щось іде не за її планом — усе, ховайся в жито. Пам'ятаю, коли я починала, сфера IT для жінок ще була під питанням, усі так криво дивилися… Але поки я вчилася, все круто змінилося.

— Тепер ця сфера надзвичайно престижна, перспективна й певною мірою навіть елітна, — гордо підтвердив батько.

Я схвально кивнула. У цей момент до нас підійшов Рей і з посмішкою простягнув мені ріжок:

— Тримай. Манго, шоколад і вишня.

— Мої улюблені смаки! Дякую, любий, — мої очі засяяли від радості.