23

Ліса

— Щоб тебе, Рей! — обурено вигукнула я на всю квартиру.

— Та що знову не так?! — долетів із коридору його жалісливий голос. — У мене нога болить, я навіть бігти не можу, змилуйся!

Я рішуче піднялася з ліжка, на якому до цього спокійно сиділа, і з сукнею в руках попрямувала прямо до нього. Зупинившись навпроти чоловіка, я схрестила руки на грудях:

— А ти можеш мені пояснити, чому ось ця сукня висіла в гардеробній рівно на тринадцять відсотків лівіше, ніж я її зазвичай вішаю? Через цей прикрий зсув кут нахилу інших речей змінився на п'ять відсотків, а мій рівень злості миттєво підскочив до ста! Як перфекціоністка я зараз постраждала на всі сто відсотків! Хоча… враховуючи, що перфекціоністка я переважно у своїх снах, то все ніби й гаразд.

— Фух, ну слава богу, я вже злякався, що все справді погано, — полегшено зітхнув Рей, притримуючи травмовану ногу.

— І все ж таки, що ти шукав у моїй кімнаті?

— Я? Нічого особливого, — він спробував зробити максимально безневинне обличчя. — Хоча, знаєш, ця сукня неймовірно гарна. Я просто хотів приміряти.

— О як? І що, пасує? — примружилася я.

— Не вліз, у плечах завузька.

— А якщо чесно, Вулф? Слабко сказати правду?

Рей здався й м'яко посміхнувся:

— Добре, здаюся. Я розглядав твій альбом із фотографіями.

— І що ж ти там таке побачив?

— Побачив, що там не вистачає однієї надзвичайно важливої світлини.

— Якої саме?

— Нашого весільного фото, — тихо й ніжно промовив він. — Але я обов'язково це виправлю.

Ми обоє тепло посміхнулися одне одному. Проте, кинувши погляд на годинник, я злякано зойкнула — час невблаганно минав, і нам давно пора було виходити. Я швиденько допомогла Рею вибрати класичний костюм, а сама одягла ту саму елегантну ділову сукню, яка ідеально підкреслювала фігуру. Як ми й планували, слідом за моїм автомобілем з гаража виїхав і розкішний спорткар Рея, за кермом якого сидів мій батько.

Рей

Ми припаркувалися біля бізнес-центру. Ліса одразу ж піднялася на наш поверх, щоб забрати потрібні папери, а ми з Дмитром Володимировичем разом попрямували до кабінету для нарад.

— У тебе чудовий офіс, синку, — з цікавістю розглядаючи інтер'єр, зауважив майбутній тесть.

— Дякую, ми дуже старалися. Ну що, як ваші відчуття перед зустріччю?

— Якщо чесно — трохи хвилююся, — зізнався він.

— Я теж. Але про всяк випадок ще вчора попросив секретарку прибрати з кабінету всі важкі та гострі предмети.

Дмитро Володимирович тихо засміявся:

— Вона в мене, звісно, гаряча дівчина, але ж не настільки.

— Та що ви таке кажете! Вчора в моєму ж домі, поки я спокійно готував вечерю, вони з моєю мамою прийняли мене за грабіжника й ледь не скалічили! Причому в Ліси удар виявився значно сильнішим, ніж у мами, хоча та взагалі бейсбольною бітою замахнулася!

— Ха-ха-ха! — щиро зареготав пан Стенс. — Я вже уявляю, що буде, якщо до їхнього союзу приєднається ще й моя Катя. Вони ж утричі весь світ на коліна поставлять!

— Ну, ми не світ, але нас вони точно не пожаліють.

— Це точно, ми з першої ж секунди станемо слухняними рабами наших богинь. Ох, синку, я вже так давно не сміявся. За той короткий час, що я тебе знаю, я точно помолодшав років на десять.

— Та ви й так не старий, дуже навіть юний душею.

— Ну годі тобі, не підлещуйся перед тестем.

— О, чую знайомий стукіт підборів у коридорі, — притишив я голос. — А ось і Ліса.

— Рею, відчини двері, будь ласка! Я з кавою, у мене зайняті руки! — почувся з-за дверей її голосок.

Я швидко відчинив двері, і Ліса впевнено зайшла до кабінету. Містер Стенс сидів у кріслі спиною до входу, тому вона не одразу зрозуміла, хто перед нею. Лише коли вона нахилилася над столом, щоб поставити чашки й нарешті розгледіти обличчя загадкового «ділового партнера», її очі округлилися від шоку.

Порцелянова чашка з гуркотом вислизнула з рук і розбилася вщент, а сама Ліса безсило опустилася на сусіднє крісло, хапаючи ротом повітря.

— Тату?! Ти як тут опинився?!

— Це все твій вигадливий коханий організував, доню, — з теплою посмішкою відповів Дмитро Володимирович.

— Рей?! — вона перевела на мене вбивчий погляд. — Ну все, я чекаю на детальні пояснення від вас обох. Негайно!

— Почекай, нам взагалі-то спочатку треба документи підписати, — спробував захиститися я, виставляючи перед собою теки з паперами.

— Це що, не просто прикриття для вашої змови? Нам дійсно треба щось підписувати? — здивувалася вона, але швидко опанувала себе. — Гаразд, підписуйте швидко й викладайте все як є!

Оскільки ми з Дмитром Володимировичем чудово знали, що сперечатися з розлюченою жінкою — собі дорожче, ми блискавично підписали всі папери. Потім швидко зіграли в «камінь-ножиці-папір», щоб визначити, хто почне виправдальну промову. Випало мені. Я чесно, без жодних прикрас, розповів усю нашу історію від самого початку. Потім пан Стенс додав деталей зі свого боку, і так ми плавно підійшли до сьогоднішнього ранку.

Ліса вислухала нас, спочатку хмурячись, а потім на її обличчі з'явилася лагідна посмішка.

— Ну ви й молодці, звісно. Хвалю за вигадливість. Тільки от навіщо було це все приховувати від мене? Я ж могла побачитися з тобою, тату, ще вчора! І взагалі, поки я була на роботі, ви вдвох господарювали в моїй кімнаті й рилися в речах? Дуже круто, нічого не скажеш!

— Визнаю, це було абсолютно непродумано з мого боку. Мій невеликий тактичний промах, — винувато знизав я плечима.

— А я як старший і мудріший не підказав, тому теж винен, — підтримав мене тесть.

— Ого, як заспівали! — розсміялася Ліса. — Прямо сіамські близнюки!

— Ну, приблизно такі самі, як ви з моєю мамою Тамарою Миколаївною, — парирував я з посмішкою.

— То що, це офіційне оголошення поєдинку два на два? — з азартом запитала вона.