22

Ліса

Ми з тьотею Тамарою мчали до офісу, весело теревенивши про малого Рея. Виявилося, що свекруха прихопила з собою цілу стопку його кумедних дитячих фотографій — вона ж бо чудово знала, хто на неї чекає в Києві, і вже готувала солідний компромат.

Біля входу в бізнес-центр уже кружляв нервовий, як перед іспитом, Марк. Проте, щойно він побачив маму свого боса, його обличчя розпливлося в щирій посмішці. Він кулею підлетів до неї й міцно обійняв:

— Тамаро Миколаївно!

— Марку! Як же я рада тебе бачити! — засміялася вона у відповідь.

— Тамаро Миколаївно, ви не уявляєте, як вчасно!

— Марку, хлопче, ну годі вже тискати мене!

— А я взагалі-то Ліса, — з посмішкою вклинилася я в їхні обійми. — Дуже рада, що вам весело, але зараз не час для сантиментів. Робота кличе! Тамаро Миколаївно, прошу за мною. А ти, Марку, бігом марш у студію і щоб усе було напоготові. Я чекатиму на Зою і в потрібний момент виведу її на екран прямо в твій ефір.

— Слухаюсь, капітане! — Марк жартівливо віддав честь і галопом помчав на своє робоче місце.

Повторювати промову він навіть не збирався — його думки були зайняті виключно тим, що має відбутися у фіналі презентації. Мама Рея була щиро здивована такою моєю командною жилкою, але миттєво зорієнтувалася, хто тут справжній бос, і слухняно рушила за майбутньою невісткою. Вона була жінкою надзвичайно розумною і з перших слів зрозуміла весь мій задум.

Мій ноутбук уже працював у режимі повної бойової готовності. Тамара Миколаївна схвильовано переводила погляд то на мене, то на екран, де транслювали Марка. Здавалося, вона нервувала навіть більше, ніж сам горе-наречений.

А де ж у цей час був містер Вулф? Наше шановне начальство вирішило, що подивиться трансляцію з дому, поки готуватиме для нас із мамою святкову вечерю. У моєму професіоналізмі він не сумнівався ні на секунду, а от про те, що ми з його мамою порозуміємося настільки швидко, він навіть подумати не міг. Тож, налаштувавши домашній ноутбук на прямий ефір і пов'язавши кухонний фартух, Рей чаклував над плитою і подумки підтримував усю нашу команду.

— 14:00! Почали! — скомандувала я в мікрофон зв'язку. — Кюст, не підведи, бо я тебе власноруч уб'ю!

Тамара Миколаївна тихо засміялася, спостерігаючи за мною:

— Ти вся в мого сина. Тепер я розумію, чому він так безпам'ятно в тебе закохався.

— Інколи мені й самій здається, що я перейняла найгірші — чи то пак найкращі — риси його характеру, — підмигнула я. — Так, а тепер стежимо за часом. Зоя точно дивиться ефір. Я змусила її вдягнутися якнайкраще, збрехавши, що одразу після трансляції заберу її в якесь шикарне кафе.

— Дуже розумний тактичний хід, — схвалила Тамара.

Марк на екрані тим часом упевнено розповідав про унікальні технологічні рішення нашої нової гри, детально описував графіку та можливості штучного інтелекту:

— Наш проєкт дасть гравцям змогу не просто змагатися, а й повноцінно спілкуватися. Ба більше, за вашим бажанням віртуальні знайомства легко можуть перерости в реальні. Набридло, що вас постійно ганкають у лісі з кущів? У новій версії гри з'являться персонажі зі спеціальними заклинаннями, які підсвічуватимуть ворогів на кілька секунд…

Минула година динамічної презентації. Марк зробив коротку паузу й подивився прямо в камеру:

— Прошу всіх глядачів залишитися з нами ще на хвилинку. Офіційну частину завершено, щиро дякую за увагу, але я маю сказати ще кілька дуже важливих слів.

Це був мій сигнал. Я блискавично вивела вікно Зої на загальний екран трансляції. Тепер тисячі глядачів і сама Зоя, яка взагалі не розуміла, що коїться, бачили ефір розділеним навпіл. Марк опустився на одне коліно прямо перед камерою і витягнув оксамитову коробочку з обручкою:

— Зою, ти вийдеш за мене? За такого дурника, який робить пропозицію на очах у тисяч людей, бо твоя подруга вигнала його на роботу в неділю? За того, хто часто робить дурниці, але кохає тебе всім своїм серцем?

Секундна пауза здалася вічністю. На обличчі Зої відбився шок, який швидко змінився сльозами щастя.

— Так! Так, так і ще раз так! — вигукнула вона крізь сльози.

Офіс миттєво вибухнув гучними оплесками, криками «Гірко!» та залпами святкових хлопавок із конфеті. Всі вітали молодят. Я зачекала кілька хвилин, тепло привітала подругу в ефірі, а потім із чистим сумлінням закрила трансляцію і відпустила втомлену, але щасливу команду додому.

— Лісо, ти просто геній! — захоплено вигукнула Тамара Миколаївна. — Навіть якби їй не сподобався такий формат пропозиції, вона просто не змогла б відмовити в прямому ефірі перед такою аудиторією!

— Повірте, відмовила б і оком не змигнула, — посміхнулася я. — Зоя у нас надзвичайно принципова дівчина. Там така палка й непроста історія кохання, що на цілий роман вистачить.

— О, як цікаво!

— Думаю, дуже скоро вона захоче змінити роботу. Вам, випадково, в компанію не потрібен хороший юрист чи надійний охоронець?

— Юрист у київський офіс нам якраз дуже потрібен, — зацікавилася жінка. — А ким вона працювала раніше?

— Приватним детективом.

— Ого! З такими навичками вона могла б спокійно піти в поліцію, у відділ карного розшуку.

— Вона розглядала такий варіант, але це занадто небезпечно. Марк просто з розуму зійде від хвилювання, тому юридична сфера — ідеальний компроміс. Скоріш за все, вона піде в якесь юридичне агентство. Але якщо вам знадобляться такі послуги, обов'язково кажіть. До речі, я за своєю другою освітою теж юрист, тож можете звертатися і до мене.

— Ого! Та ви з Реєм просто неймовірно схожі! — Тамара Миколаївна здивовано поглянула на мене. — Слухай, у мене точно немає амнезії? Може, ти моя донька, про яку я просто забула під час пологів?

— Точно ні, — розсміялася я.

— Ну тоді тримайся, невістко. Але який же малий негідник мій син! Навіть не приїхав підтримати найкращого друга в такий важливий момент!