13

Ліса

І чому сонце світить саме в моє вікно? Не хочу на роботу! Не хочу! Хочу спати, їсти і без упину дивитися серіали. Які ж короткі ці вихідні… До того ж учора пів дня проспала, а іншу половину — мучилася від головного болю.

А ще я накоїла дурниць у п'ятницю. Ледь не бовкнула босу, що він мені подобається. Хоча я ж його не люблю! Ох, від роботи коні дохнуть. А я хто? Я ж якраз у рік Коня й народилася! З іншого боку, робота — не вовк, у ліс не втече. О, цікаво, а яка він тварина за гороскопом?

Я швиденько заглянула в інтернет. Тигр! Ха, ну звісно. Сама доля віддала мене в лапи хижака. І зараз цей хижак активно манить мене на кухню, бо звідти неймовірно, просто божественно пахне.

Рей

Я встав раніше і, роздумуючи над сніданком, вирішив приготувати люля-кебаб. Учора в кафе так і не знайшов цієї страви, тож вирішив зробити сам — благо, рецепт не надто складний.

Поки м'ясо шкварчало, з'явився час обдумати все, що відбувається. Наприклад, те, що я був не правий. Пора вже нарешті налагодити нормальні стосунки зі Стенс, і смачна їжа — найкращий помічник у цьому. Вона ж сама казала, що любить кебаб.

Також треба відправити поштою подарунок мамі. Занесу на кухню список справ для Марка — нехай відвезе посилку у відділення. Аот нам із моєю асистенткою доведеться поїхати за місто. Там живе один талановитий програміст. Я давно тримав його на олівці, але хлопець виявився відлюдником і не поспішав розкривати свої карти. Мені навіть довелося зламати його приватну сторінку, щоб привернути увагу. Він оцінив мої здібності й у відповідь зламав мене. Оскільки дуель хакерів пройшла успішно, він запросив мене в гості на розмову. Сподіваюся, переконати його буде неважко.

Надворі помітно похмурішало. Треба не забути парасольку. І куртку прихопити — схоже, підніметься сильний вітер.

А ось і наша панянка. Одягла строгу ділову сукню. Вона взагалі у вікно дивилася?

— Подивися на вулицю і добре подумай над своїм гардеробом, — замість вітання кинув я.

— А де «доброго ранку»? — насупилася Ліса.

— Там, де й сонце — сховалося.

— Нормальна погода, просто трохи хмарно.

— Візьми з собою куртку або хоча б кофту, — наполягав я.

— Ще чого!

— От коли під зливою перетворишся на бурульку і будеш зубами чечітку відбивати, я на тебе навіть не гляну. Захворієш — на руках носити й ліками з ложечки годувати не буду. Ти ще тут стоїш? Бігом одяглася!

Ліса полетіла в кімнату так, що аж курява здійнялася. Чистий заєць, який тікає від вовка: серце вискакує з грудей, лапки трусяться.

За кілька хвилин вона повернулася.

— Ти хто взагалі? — ошелешено запитав я, розглядаючи її постать. — Я сказав «одягтися», а не замотатися, як сто одежин на капусті!

— Тобі не вгодиш! — пирхнула вона.

Вона крутнулася на підборах і пішла знімати з себе весь цей зимовий арсенал: куртку, теплі штани, светр, три пари шкарпеток, шапку, рукавиці, шарф і… лижні окуляри.

Рей

Ще б лижі взула, чесне слово. Невже я її так налякав? Таке «чудо» в машину просто не влізло б. Ну нічого, нехай провітриться, спорт — це життя. Наш час, звісно, дорогий, але нехай обере щось більш адекватне. Хоча ні, піду допоможу, а то це затягнеться до вечора.

Я підійшов до прочинених дверей її кімнати й раптом зрозумів: здається, я не вчасно. Поки мене не помітили, треба терміново тікати. Навряд чи вона зрадіє, якщо я зараз скажу щось на кшталт: «Ти вчора бачила мої труси, тож тепер ми квити». Вона ж мене живцем закопає прямо в цьому дворі й не подивиться на статус боса.

Ох, зараз я б віддав усе за коротку пам'ять. Дуже коротку. Бо тепер цей образ стоятиме у мене перед очима цілісінький день! і чому вона не зачинила двері? А, ну так, жодна адекватна людина не подумає, що її босу заманеться допомагати їй обирати сукню просто тому, що пані копається надто довго.

За таке вторгнення вона мені по голові так «погладить», як примовляла моя мама: «А бодай тебе чорти вхопили! Іди геть, щоб мої очі тебе не бачили, бо буде лихо!» Лихо, ха-ха. Аж смішно стало. Як така дрібнота може мені щось зробити? Вона ж мені ледь до носа дістає! Хоча… якщо я сяду, вона цілком може чимось стукнути. Що ж, з Богом!

— Ліс, я можу допомогти? — обережно запитав я, зазираючи.

— Та ні, я вже все обрала, — спокійно відповіла вона, вже повністю одягнена в симпатичний, легкий, але закритий одяг.

— Тоді я чекаю на кухні.

Нарешті ми сіли снідати. Треба було бачити її обличчя, коли вона помітила на столі люля-кебаб. Очі округлилися від подиву.

— Ти сам це приготував?

— Так, ось цими самими руками.

— Неймовірно смачно, — проковтнувши шматочок, визнала вона. — Мушу визнати, кухар із тебе кращий, ніж із мене.

— Приємно чути, хоча в тебе теж є кулінарний талант. Я взагалі-то ще вчора хотів його купити, але в кафе не було, а вдома не мав часу гратися. Тому приготував сьогодні.

— Дуже вчасно.

— Знаєш, — усміхнувся я, — ще в суботу ти обіцяла, що вийшла б заміж за того, хто принесе тобі кебаб на тарілочці. «Мені подобається люля-кебаб», — так ти шепотіла, засинаючи у мене на руках. То як, акція «приготуй і одружися» ще діє?

— Ні, термін дії акції закінчився, — відрізала вона, почервонівши.

— О, є все-таки Боженька на цьому світі! А то я вже злякався, що зробив добру справу і через це потрапив у довічну пастку.

— Наче я така страшна! — обурилася Ліса.

— Ні, не страшна. Красива. Ладно, я пожартував, нам пора їхати.

— Чим можу служити, мій господарю? — іронічно вклонилася вона.

— Ха-ха, оцінив. Ходімо.

Ми нарешті вийшли з будинку й сіли в авто. На диво, виїхали рано — ще навіть рак на горі не свиснув. Щоб розрядити атмосферу, я ввімкнув музику. Салон наповнив ритмічний англійський трек. Ліса мовчки дивилася у вікно, глибоко занурена у власні думки.