9

6:00 ранку. Телефонна розмова Рея і Ліси (сонної, дуже сонної).

Тишу спальні розірвав різкий, безжальний дзвінок телефона. Ліса, яка була абсолютно безпорадною перед таким раннім підйомом, наосліп намацала гаджет і піднесла його до вуха.

— НЕГАЙНО ЇДЬ ДО ОФІСУ! — прогримів у слухавці владний голос Рея.

— Що-о-о... що відбувається-а-а? — ледве пробурмотіла вона, намагаючись розплющити бодай одне око.

— Я сказав: негайно!

— Га? А... так, добре, я збираюся. А як же моя машина?

— Таксі вже чекає під твоїм будинком. На місці розберешся з проблемою.

— А ви... ви теж там будете?

— Ні, у мене інші плани.

Короткі гудки. Виклик було завершено, і героїня влаштувала у своїй квартирі справжній державний переворот. Надзвичайна ситуація, терміновий виїзд о шостій ранку — оце я розумію, бадьорий будильник! Одна нога в штанях, інша намагається застрибнути в кросівок... Стоп, кросівки потім! Спокійно, вдих-видих.

О 6:10 вона вже була готова й вискочила до машини. Що ж там такого катастрофічного сталося? Ладно, білі кросівки — це не зовсім офіційно, зате ідеально підходить для екстрених справ. До того ж строгі штани та класична блузка мають цілком презентабельний вигляд і трохи перекриють це взуттєве неподобство.

Біля офісу все здавалося дивно спокійним, наче й не було ніякої катастрофи. Начальник охорони вже чекав на неї біля самого входу.

— Доброго ранку, міс Стенс. На архівному поверсі впав стелаж, усі папки переплуталися.

Ліса завмерла, не вірячи своїм вухам. — І... це все?

— Так.

— Але ж ми давно, наскільки мені відомо, усе оцифрували! Паперові документи в архіві не мають жодної цінності!

— Я можу провести вас туди.

— Не треба, я знаю дорогу, — зітхнула дівчина. «Чим швидше розгребу це сміття, тим скоріше зможу відпочити».

Квартира Вовка, 6:15 ранку.

— Так, вона поїхала, — задоволено пробурмотів Рей, зачиняючи вхідні двері. — Тепер час братися за мій план. І так уже затягнув... Де я його поклав? О, знайшов.

Він узяв довгий шланг, вийшов на балкон і акуратно спустив його на поверх нижче — прямо на балкон Ліси. Двері там, як він і розраховував, були не зачинені. Переконавшись, що кінець шланга всередині помешкання, Рей увімкнув воду на повну потужність.

Поки вода бадьоро заливала квартиру підлеглої, бос із абсолютно спокійною душею пішов на кухню пити каву й снідати. Хвилин за тридцять води набігло цілком достатньо — за його точними математичними прорахунками, звісно. Він перекрив кран, згорнув шланг і поїхав на роботу. По дорозі не забув викликати до себе клінінгову службу: сьогодні ввечері йому точно знадобиться ще одна ідеально прибрана кімната.

— Стенс, усе готово? — запитав Рей, коли Ліса нарешті переступила поріг його кабінету.

— О так, усе зроблено до останнього папірця, — крізь зуби відповіла вона. — Скажіть, босе, вам і справді були так потрібні ті старі документи?

— Ні, звичайно. Ми в якому столітті живемо? Це чиста формальність для можливих перевірок. Взагалі-то, я думаю зробити там ремонт і заселити туди ще один відділ фінансистів — від них користі значно більше, ніж від порошного архіву.

Ліса ледь не задихнулася від обурення: — І заради цієї «формальності» я мала так поспішати о шостій ранку?!

— Це ваша робота, Алісо.

Рей «О, я бачу, як добряче її вибісив. Нічого, ввечері вона буде ще злішою... Аліса Стенс. Хм, Еліс звучить якось витонченіше. До речі, де Марк шляється? Він мав підготувати макет до нового проєкту. Хочеш зробити добре — роби сам, і проблем не буде. Якщо він сьогодні не впорається, працюватиме всі вихідні».

Тут до кабінету вальяжно заплив Марк: — Мілий мій, у мене для тебе просто чудові новини!

— Якщо ти називаш мене «милим», то зараз порадуєш готовим макетом? — примружився Рей.

— Він майже готовий! Завтра о восьмій вечора зустрінемося в клубі, я вже забронював столик, там усе й покажу.

— У тебе одні гулянки в голові, — відрізав Рей. — Роби свою роботу, інакше звільню й поставлю на твоє місце Лисицю. Від неї толку значно більше.

— О, то розслідування щодо неї вже завершено?

— Ні, але за перші дні вона непогано справляється. Додам їй додатковий бал у карму. До того же завтра в клубі, за келихом чогось міцного, можливо, спливе якась цікава інформація.

— Злий ти геній, Вовче.

— Іди вже звідси.

— Як скажете, о великий Мороку! — реготнув Марк і зник за дверима.

(А тепер — невеличка хвилинка від автора! Привіт усім, хто це читає :) Розповім вам трохи детальніше, чим же вони займалися далі на роботі).

Почнемо з того, що Марк таки підняв на вуха весь свій офіс і — звісно, не самотужки — довів-таки до ладу те, що його просили. Новий рік не настав, світ не завалився. Одразу після цього він закрився у своєму кабінеті й до кінця дня рубився в онлайн-ігри, які створили їхні прямі суперники. Рею він, звісно, з розумним виглядом пояснював, що «проводить глибокий аналіз продукту конкурентів та шукає їхні слабкі місця». Насправді ж хлопець просто розслаблявся й ні про що не думав. Ну, про Марка слухати не так цікаво, тому пропустимо.

А от Аліса (вона же Еліс, вона ж наша Лисичка) через забаганки свого боса бігала як ошпарена, виконуючи мільйон дрібних доручень. Усе було до банального просто: «Кави!», «Зроби копії негайно!», «Знову кави!», «Зв’яжися з програмістами», «Поклич цього ледаря Марка зі звітом — чи що я там просив його зробити ще в минулому тисячолітті?!», і знову — «КАВИ!!!». Ну а що ви хотіли? П'ятниця, передчуття вихідних.

Рей, дивлячись на її заклопотаний вигляд, час від часу єхидно посміхався. Він у фарбах уявляв, який сюрприз чекає на дівчину вдома і як він потім шляхетно й героїчно запросить її пожити до себе, адже це нібито «його провина». Прямо-таки лицар на білому коні! Тримайте мене семеро — герой-романтик знайшовся.