4

— Знаю, іди, — відмахнувся Рей.

— Ну чому ти так? — зітхнув Марк. — Я ж просто хочу як краще для тебе. Ти мій друг, тому довірся мені. Я бачив тебе в різних ситуаціях і знаю всі твої емоції. Те, що з тобою зараз відбувається, називається коханням. І воно прекрасне! Це як наркотик чи алкоголь — повністю затьмарює розум і змушує робити шалені речі. Наприклад, змушує мене носити по десять папок за раз. Довелося ж побігати!

Він виніс цей гігантський стос документів і важко опустив його на стіл перед дівчиною.

— Це все тобі треба вивчити до вечора. Удачі.

— Тобто... до вечора?! — округлила очі Ліса.

— Отак. Знаєш, я сам у шоці, але це, мабуть, тому, що сьогодні твій перший день і тобі треба детально ознайомитися з усім. Ну, я побіг!

«Я ж не скажу їй, що вона просто розлютила боса, не поступившись йому дорогою, — думав Марк, поспішаючи до ліфта. — Можу тільки уявити, яке торнадо тут підніметься. Знесе все на цьому поверсі! Треба швидше забирати ноги, а то мало що... У неї може не вистачити терпіння, вона піде з'ясовувати стосунки, а свідки, як відомо, довго не живуть».

Ліса

«Він знущається, — мої зуби міцно стиснулися, і я злісно глянула на Рея крізь скло його кабінету. — Ну, я йому покажу! Він просто не знає, з ким зв'язався. Я — Ліса Стенс, донька самого Дмитра Стенс, спадкоємиця Stens Company. У мене два червоні дипломи, я одночасно вчилася у двох університетах і у свої роки вже маю престижний будинок та розкішну машину. Щоб я та не впоралася з таким завданням? Що ж, побачимо, хто кого!»

Вона рішуче взялася за справу: уважно читала, відкладала опрацьоване, робила чіткі нотатки.

Коли до кінця робочого дня залишалося три години, Рей вирішив перевірити її успіхи й глянув у вікно приймальні. Його погляду відкрилася дивна картина: дівчина зосереджено вивчала одну-єдину папку, а поруч недоторканим хмарочосом лежали решта сорок дев'ять.

— Ти глянь, день уже майже закінчився, а вона й однієї папки не запам'ятала, — невдоволено пробурмотів Рей. — І як мені з нею працювати?

У цей момент Ліса раптом піднялася з-за столу й кудись пішла. Рей відволікся на комп'ютер, але за кілька хвилин знову визирнув у приймальну. Столу не було видно через кут. «Куди вона поділася?»

Раптом у двері його кабінету коротко й упевнено постукали.

— Заходьте, — кинув він.

Двері відчинилися, і в кабінет зайшла Стенс, штовхаючи перед собою... іграшковий пластиковий возик, доверху завантажений усіма п'ятдесятьма папками.

— Я закінчила, — спокійно рапортувала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Будуть ще якісь завдання?

Рей на мить занімів, переводячи погляд з возика на дівчину.

— Ні... можете бути вільні.

Коли Ліса вийшла, Вулф негайно викликав до себе Марка. Тепер вони вдвох кружляли навколо дивного дитячого возика з документами.

— Викликав? — Марк зупинився. — Припини ходити, у мене вже в голові паморочиться. Ще трохи — і тут справжній смерч підніметься.

— Вна все вивчила, — глухим голосом промовив Рей. — Абсолютно все.

— Ну то це ж добре!

— Добре... Знаєш, я придумав, що робити. Поїхали зі мною.

— Куди? Навіщо?

— Ти зараз поїдеш і поговориш з її подругою. Маєш дізнатися про Лісу все, що зможеш.

— І де я її тобі знайду посеред дня?

— У неї вдома. Уранці з ліфта спускалася тільки Ліса, тож логічно, що подруга залишилася в квартирі.

Вони сіли в машину й рушили до житлового комплексу, дорогою детально обговорюючи план дій. За кілька десятків хвилин Марк уже стояв під дверима квартири Ліси й наполегливо тиснув на дзвінок. Двері відчинилися.

— Ви хто? — здивовано запитала дівчина на порозі.

— Я Марк. А ви?

— Зоя. Якщо ви до Ліси, то її зараз немає, вона на роботі.

— Взагалі-то, я шукаю Рея... Він хіба не тут живе? — удавано здивувався Марк.

— А-а, я зрозуміла. Ні, він живе на поверх вище. А ви його... хто?

— Друг, — Марк стомлено зітхнув і притис руку до грудей. — Слухай, а можна мені склянку води? Я так хотів пити, летів сюди з усіх сил... Він просто зателефонував і сказав, що щось сталося, а я переплутав поверхи.

— Звісно, проходьте, — щиро відповіла Зоя, відступаючи вбік.

— Давай на «ти»? — запропонував Марк, переступаючи поріг.

— Добре. То що там у нього сталося?

— Та біс його знає. Знаючи Рея, він або побачив щура, або щось пішло не так із кодом нашої нової гри.

— Він що, боїться щурів? — засміялася Зоя, виносячи з кухні склянку води.

— Та ні, просто не любить сам їх труїти, ну, ти розумієш. Насправді одного разу він був так зайнятий роботою, що навіть не помітив, як у його кабінет забігла ціла родина мишей. Він б і далі не звертав уваги, якби туди не зайшла одна з працівниць і не підняла крик на весь офіс.

— Весело у вас, — посміхнулася дівчина.

— О так. До речі, я знаю Лісу, вона тепер працює з ним. У неї просто бездоганне резюме. Вона ж спадкоємиця компанії Стенс, правильно?

— Так, — кивнула Зоя, але одразу схаменулася: — Ой, але я тобі цього не казала!

— Чому?

— Вна терпіти не може цим хвалитися. Та й із батьками вона через це сильно посварилася. З батьком вона ще потай спілкується раз на місяць, а от мати у неї — жінка з неймовірно залізним характером.

— А через що посварилися?

— Ліса захотіла вивчати IT-сферу та юриспруденцію. А батьки наполягали, щоб вона займалася виключно дизайном одягу в їхній компанії.

— Ясно...

— І знаєш, що найсмішніше? — додала Зоя. — Вона справді створює дивовижні дизайни, у неї величезний талант до цього.

— Що ж, мені вже час іти, — Марк повернув порожню склянку. — Сподіваюся, ми ще побачимося.

Двері зачинилися, і Рей, який ховався на сходах і все це чув, уже подумки тріумфував. Але раптом його друг розвернувся і знову постукав до Зої. Вулф з-за рогу почав активно махати руками й подавати знаки, щоб Марк негайно йшов геть, але той навіть не дивився в його бік.