1

«Ти пропадеш, або йому кінець», — це явно не ті слова, які я очікувала почути в день свого весілля. Так-так, саме весілля. В голові гарячково крутилися імена всіх, з ким я колись сварилася, просто спілкувалася чи навіть перетиналася поглядом. Мабуть, варто почати з самого початку, щоб стало зрозуміло, що взагалі відбувається. Хоча, якщо чесно, я й сама досі шокована.

Кілька місяців тому...

— Що ж, сьогодні я точно пройду цю співбесіду. Все-таки я була найкращою студенткою університету.

Я зайшла до величезної будівлі, де вирувало життя: кожен був зайнятий своєю справою. Присівши на м'який диван у холі, я стала чекати, поки мене покличуть. Інтер'єр вражав — стриманий, не надто яскравий, але водночас із якимись креативними деталями. Зрештою, IT-компанії завжди відрізнялися нестандартним підходом.

— Міс Стенс, прошу, проходьте за мною, — пролунав голос секретарки.

У кабінеті на мене чекали двоє чоловіків. Один виглядав максимально серйозним і холодним, інший, навпаки, привітно помахав мені рукою. Я намагалася відволіктися й не гадати, хто з них бос, хоча цей веселун мені одразу сподобався. А от другий... Справжня льодова брила. Чесне слово, вперше в житті бачу настільки неприступну людину.

Холодний кра красень запеклими очима вивчав моє резюме, а потім ледь помітно кивнув своїм думкам: «А вона вродлива... Здається, я забагато про неї думаю. Це цікаво. В одному я впевнений — це точно не кохання, я просто не знаю цього почуття. Вона збиралася в інший відділ? Ну ні, Марку, негайно зроби її моєю помічницею».

Звісно, це була не телепатія. Просто мій майбутній шеф забув вимкнути екран планшета, або ж я випадково перехопила поглядом екран його друга, якому прилетіло це сповіщення.

Марк швидко заклацав по клавішах, кинувши на боса красномовний погляд: «В останню хвилину? Ти зовсім здурів... Але готово».

— Починайте, — нарешті промовив «айсберг».

— Мене звати Ліса Стенс. Я закінчила два університети з червоним дипломом за спеціальностями «Інформаційні технології» та «Юридичні послуги».

— Вакансія, на яку ви подавали заявку, вже зайнята, — спокійно перебив він. — Але у нас відкрита позиція мого особистого секретаря-помічника.

«То це і є бос», — промайнуло в голові. — Але за освітою я юрист та менеджер.

— Я знаю, це схожа робота. Невже людина з двома червоними дипломами не впорається? — у його голосі почувся легкий виклик.

— Впораюся.

— Тоді хорошої роботи, міс Стенс. До речі, знайоме прізвище. Ми раніше не бачилися?

— Ні, можливо, просто збіг. Прізвище не єдине таке на цьому світі, — збрехала я, навіть не моргнувши.

— Мабуть.

Він підвівся й вийшов із кабінету. За ним поспішив другий чоловік, але біля дверей він на секунду зупинився.

— Я Марк Кюст, — усміхнувся він. — А той айсберг — наш бос і мій друг Рей Вулф. Він завжди такий, не звертай уваги. Хоча працювати з ним... ну, буде несолодко, тримайся!

— МАРК! — донісся суворий голос із коридору.

— Мені пора, я замдиректора й за сумісництвом його радник. Якщо що — звертайся!

«А Марк веселий, — подумала я, проводжаючи його поглядом. — Вулф? Вовк? Ну так, айсберг із повадками вовка. Схоже, я потрапила в пекло».

Коли я вийшла на вулицю, сонце сліпило очі, а на небі не було ні хмаринки. Оскільки на роботу мені треба було аж завтра, я вирішила влаштувати собі день шопінгу й набрала знайомий номер.

— Алло, Зоє, давай зустрінемося, як зазвичай?

— Звісно! За кілька хвилин прибіжу.

Зоя Бінк — моя найкраща подруга. Чимось вона нагадувала мені Марка. Може, з них вийшла б непогана пара? О ні, про що я думаю! Це ж Зоя зазвичай намагається «шиперити» всіх підряд.

— Я вже тут! — Зоя з розгону застрибнула мені на шию. Вона завжди так робить, тож я навіть не похитнулася. — Ну, як співбесіда?

— Добре, я тепер секретар боса.

— Як?!

— Отак. Вільною була лише ця вакансія.

— Тебе не розкусили?

— Ні.

Я не була якоюсь злочинницею, зовсім ні. Просто компанія Stens Company, як ви вже здогадалися, належала моїй родині. Я посварилася з батьками й давно з ними не спілкувалася. Батько, правда, таємно перераховував мені гроші — переживав. Через знайомих я дізнавалася, як у них справи, а він так само стежив за моїм життям. Мама, думаю, за ці роки теж засумувала, хоча її залізній волі можна було тільки позаздрити — трималася кремінем.

— І що ти йому наплела про прізвище? — з цікавістю запитала Зоя.

— Сказала, що це просто збіг.

— Не бачу нічого поганого в тому, щоб скористатися ім'ям родини.

— Я хотіла впоратися сама. До того ж, якби мама дізналася, одразу б вирішила, що без них я нічого не варта.

— І що б ти робила без грошей, які таємно надсилає батько? — підмігнула подруга.

— Ну, взагалі-то, у мене була величезна стипендія. За перші пару років я назбирала грошей, орендувала будинок, потім купила машину, а тепер витрачаю суто на власні потреби.

— Ой, ладно тобі. Давай про головне: який бос? Красивий?

— У тебе одне на умі! Ну... красивий. А ще холодний, серйозний, пунктуальний, впертий і мегавимогливий.

— Рей Вулф, 26 років, директор компанії Wolf IT, холостяк. Ідеально тобі підходить! — випалила Зоя, хитро посміхаючись.

— Ти мене щодня дивуєш. Знаєш, якщо ти шукатимеш мені пару, я почну робити те саме з тобою.

— Це моя робота — знати все й про всіх.

— Ну, тоді ти точно знаєш про Марка Кюста.

— Знаю. Що ж, буде твоїм запасним варіантом, — засміялася вона.

— Коли ти вже знайдеш собі хлопця й даси мені спокій?

— О, якщо в мене з'явиться хлопець, ми будемо мучити тебе удвох! Як твоя робота, до речі?

Ми йшли людною вулицею. Біля фургончика з морозивом зупинилися й узяли два ріжки: Зої — полуничне, мені — м'яту з шоколадом.

— Робота як завжди, — знизала плечима вона.