Глава 2

Касіель пройшов углиб своєрідної зали очікування й споглядання, заповненої такими ж хранителями, як і він.

Навколо були облаштовані сотні екранів, де безперервно змінювалися зображення з такою швидкістю, що звичайна людина сприйняла б це як шум несправного екрана.

Усі  екрани демонстрували ключові сцени життя мільйонів людей, за якими вівся цілодобовий нагляд.

— Що хотів Трійка? — запитав Борис, його колега.

— Хотів винагородити мене за старанну працю, — Касіель ненадовго замислився. — Тому мені, на жаль, доведеться віддати частину підопічних і зосередитися на новому.

— Що?!

— Як друг пропоную вибрати когось самому, поки в тебе ще є така можливість. Потім такої нагоди вже не буде.

— Ти зараз знущаєшся? Чому я маю брати ще когось?

— Та як хочеш, моя справа попередити.

Борис беззвучно відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але Касіель уже відвернувся. Він сів за свій стіл і почав  більш детально вивчати справу своєї нової підопічної.

…

Усю другу половину дня вони всім офісом молилися, щоб не пішов дощ, оскільки ні в кого не було парасольки. Усі ж знають: якщо взяти парасольку, то дощу не буде, навіть якщо прогноз каже протилежне.

І диво майже сталося.

О шостій годині небо було важким, але ще давало надію, що всі трудяжки встигнуть розбігтися по домівках. Аня вирішила взяти удачу у свої руки й викликала таксі.

Вийшовши з офісу, вона прочекала десять хвилин, але водій затримувався. За мить здійнялася справжня злива. Лило так, що вже за кілька метрів нічого не було видно. Очі забивало дощем, і їх годі було розплющити.

Коли нарешті під'їхав автомобіль і Аня рвонула до нього, їй раптом щось потрапило під ноги. На частку секунди вона відчула всю красу вільного падіння.

Хранитель, безпосередній учасник цієї ситуації, стежив, щоб високий чоловік, який проходив повз, обов'язково помітив дівчину й зробив достойний вчинок: допоміг підвестися та запропонував допомогу.

Касіель давно примітив цю кандидатуру. За всіма показниками чоловік був чудовим варіантом. Самотній, без шкідливих звичок, працює у сусідньому офісі на керівній посаді, жінки на нього задивляються — отже, іншу стать він точно приваблює. Навіть його хранитель не бачив жодних причин для занепокоєння й був би радий такому знайомству.

Тому його подив був абсолютно щирим, коли дівчина під час зливи розпласталася просто перед чоловіком, а той замість того, щоб допомогти, лише ухилився від бризок і обтрусив лацкан пальта. Здавалося, він навіть не помітив, що перед ним щойно впала людина. Перспективний варіант уже зникав за стіною дощу, а натомість його підопічна опинилася в калюжі через підступну підніжку від того, хто мав її оберігати.

Він спостерігав, як дівчина підводиться, обтрушує свій колись прекрасний рожевий плащ і дивиться вслід чоловіка, який її так вдало обійшов. Потім уже не поспішаючи, трохи накульгуючи, підходить до припаркованого таксі та сідає в нього.

…

Касіель непомітним сусідом їхав у таксі поруч з Анею. Він підпер голову рукою й дивився у вікно на темне небо.

Чоловік уже й не пам'ятав, коли востаннє почувався таким йолопом. Він був майже впевнений, що половина офісу вже бачила його тріумф через екрани своїх підопічних.

Не розраджувало його й вовтузіння дівчини поруч. Вона то намагалася серветками привести себе до ладу, то час від часу сичала від болю в нозі.

Ще більше його дратувало старече ойкання таксиста й безкінечне:

— Дитинко, та як же так сталося?

Таксі висадило її за кілька кварталів від дому, а Касіель, наче тінь, тягнувся слідом. Після аптеки вони ще зайшли до місцевого магазину.

Вона повільно обійшла всі відділи крамниці, методично перевіряючи термін придатності й склад усіх продуктів, що її цікавили. Її не задовольняли товари, які лежали першими на полиці, і вона постійно тягнулася вглиб, обираючи те, що стояло найдалі.

Хранитель помітив осудливий погляд, який на неї кидала працівниця залу, та Аню це нітрохи не хвилювало.

Вони якийсь час простояли в черзі, а коли вийшли, вона ще кілька хвилин вивчала чек.

— Господи, жінко, та йди вже додому, — обурювався Касіель, більше не витримуючи її шкутильгання.

Та дівчина не чула його нарікань.

Вони поволі обходили всі розлиті калюжі, в яких дзеркалилося неймовірне зоряне небо. Його невдача то зупинялася, розглядаючи небо, то обурювалася черговому самокату, що стояв залишеним посеред дороги.

Коли вони дійшли до будинку, на них вискочив дебелий пес і почав заливисто гавкати, аж повітря вібрувало від його наполегливості. Хранитель вирішив, що тут уже потрібно втрутитися.

Аня трохи відсахнулася, коли пес загавкав, але потім промовила:

— Ти чого, не впізнав? Це ж я. Тихо, Піратику. А ось що в мене для тебе є, — вона дістала пакетик, який купила раніше. — Ти ж завжди таким хорошим хлопчиком був.

Дівчина продовжувала воркувати біля пса, а той не відводив погляду від Касіеля й продовжував гарчати на нього.

Хранитель відійшов подалі, і пес заспокоївся, приділивши всю свою симпатію дівчині. Та Касіель помітив, що пес час від часу все одно косився в його бік.

Цікаво.

…

Аня давно зайшла у під’їзд, а Касіель продовжував стояти, міряючись поглядом із псом.

— Так-так-так. І хто ж тут у нас?

Пес тихо загарчав.

На що Касіель тільки усміхнувся.