Розділ 3. Те, що наше по праву. Частина 3.

Темза глухо билася об дерев'яні палі, розбиваючи в'язку тишу ночі. Туман стелився над самою водою, ховаючи в собі брудні секрети Лондона. Беатріс стояла на краю причалу, не відводячи погляду від чорної течії.

– Такі люди, як Томас Вуд, не пливуть у нікуди, містере Вейн, – рівно промовила вона. – Щури завжди знають, де їхня нора.

Теодор хмикнув, дістаючи портсигар. Цього разу він усе ж запалив сигарету, ховаючи вогник сірника в долонях, щоб не дати йому потухнути від вітру.

– Темза тече на схід, до моря, – промовив він, випускаючи струмінь сизого диму, який миттєво змішався з лондонською мрякою. – На веслах проти течії у старому човні він далеко не запливе, особливо з важким мішком і любов'ю до джину. Отже, він пішов за водою. Вулвіч, Дартфорд, Грейвсенд... Десятки містечок і сіл на берегах, де можна легко загубитися, якщо твої кишені повні золота.

– Тоді нехай ваші люди починають шукати, – Беатріс щільніше запахнула свій грубий плащ. Від річкової сирості її починало бити ледь помітне тремтіння, хоч вона з усіх сил намагалася тримати спину прямо.

Теодор похитав головою. Він кинув недопалок у чорну воду.

– Я б з радістю, графине, але Скотленд-Ярд так не працює. Вуд покинув Лондон ще до того, як вашому чоловікові перерізали горло. Офіційно у нас немає жодних доказів його причетності до вбивства. І хоча я нутром відчуваю, що він як мінімум бачив обличчя вбивці, але за протоколом я не можу підняти річкові патрулі й влаштовувати обшуки лише через дрібного шантажиста, який просто взяв гроші і втік. Тобто все це про його причетність навіть не теорія, а просто моя гіпотеза.

Беатріс насупилася, миттєво оцінивши перешкоду.

– Тобто офіційно поліція його не шукатиме. Тоді нам потрібна точна ціль, щоб не витрачати час на сліпі пошуки, – вона розвернулася, збираючись іти назад до екіпажу. – Ми маємо повернутися на Гросвенор-сквер.

Теодор скосив на неї око, і його губи розтягнулися в нахабній усмішці.

– Думаєте, покинута дружина знає, куди він побіг?

– Я думаю, що жінка, яка роками терпіла такого чоловіка, знає всі його звички, всі схованки і всі його страхи, – відрізала Беатріс. – Вона - наш компас.

***

Діставшись до карети, вони наказали кучеру без жодних зупинок рушати до маєтку батька Беатріс. Жодних наказів для Скотленд-Ярду Теодор залишити не міг - зараз вони діяли виключно наосліп.

Особняк на Гросвенор-сквер зустрів їх глухою тишею та приємним теплом, яке разюче контрастувало з промерзлим повітрям Іст-Енду. Беатріс, не гаючи ні хвилини на те, щоб змінити брудну сукню служниці на щось більш відповідне її статусу, одразу попрямувала до своїх покоїв. Теодор безшумно рушив за нею.

Щойно за ними зачинилися двері, графиня рішуче підійшла до каміна і смикнула сонетку. За хвилину на порозі з'явилася заспана нічна служниця Енн. Дівчина ледь приховала подив, побачивши хазяйку в брудному лахмітті та ще й у компанії похмурого слідчого.

– Приведіть мою гостю, – сухо наказала Беатріс. – Вона має бути у східній гостьовій спальні. Скажіть, що це терміново.

Клариса з'явилася за кілька хвилин. Вона несміливо переступила поріг покоїв графині, нервово кутаючись у теплу шаль. Побачивши Беатріс у тому ж грубому одязі та Вейна, жінка злякано стиснула руки на грудях. Її очі гарячково забігали, шукаючи на їхніх обличчях відповіді. Вона явно не чекала нічого доброго від цього нічного візиту.

– Ваш чоловік живий, Кларисо, – без жодних прелюдій заявила Беатріс, зупиняючись навпроти неї. Її голос лунав абсолютно нещадно. – Він отримав мішок грошей від загадкового посередника і втік на човні вниз по Темзі. Він покинув вас.

Клариса тихо охнула, закривши рот долонею. В її очах миттєво зібралися сльози, але в них читалося не здивування, а глибокий відчай від того, що найгірші підозри щойно підтвердилися. Вона похитнулася, і якби Беатріс не вказала їй на крісло біля каміна, жінка, мабуть, не втрималася б на ногах. Клариса повільно, ніби з неї витягли всі кістки, осіла на м'яку оббивку. 

– Темза велика, Кларисо, – Теодор підійшов ближче, і його голос зазвучав напрочуд спокійно, але з тим ледь вловимим професійним тиском, який змушував людей говорити правду. – Він би не плив наосліп уночі. У нього мали бути старі друзі, родичі або перевірені шинкарі нижче за течією. Місце, де не ставлять зайвих питань людині, яка платить золотом. Куди він міг податися?

Жінка завагалася. Вона нервово м'яла тканину своєї сукні, опустивши погляд у підлогу. Її губи тремтіли.

Беатріс зробила крок уперед і трохи нахилилася до неї, заповнюючи собою весь її простір.

– Він продав вас, Кларисо, – вимовила графиня, і кожне її слово падало важким каменем. – Він залишив вас саму на поталу розлюченим Мортімерам і пресі, рятуючи лише власну шкуру. Не захищайте того, хто не захистив вас.

Ці слова подіяли краще за будь-які поліцейські погрози. Клариса судомно вдихнула повітря, немов виринаючи з-під крижаної води, і підняла на Беатріс сповнені болючої рішучості очі.

– Грейвсенд... – тихо, але чітко промовила вона. – Там живе його двоюрідний брат. Він тримає невелику таверну “Старий якір” біля самих доків. Томас завжди казав, що якщо в Лондоні колись стане надто “гаряче”, він пересидить у брата. Той... той недолюблює поліцію і ніколи його не здасть.

Теодор Вейн повільно випростався. У кімнаті запанувала коротка тиша, яку перервав лише сухий звук - слідчий закрив свій срібний портсигар, який увесь цей час крутив у руках. Його очі зблиснули в напівтемряві кімнати.

– Грейвсенд, значить. Ідеальне місце, щоб перечекати бурю, – він перевів погляд на Беатріс, і в ньому читалося відверте визнання її правоти. Вона справді зекономила йому кілька днів сліпих пошуків. – І оскільки офіційно я не маю права вибивати там двері силами Скотленд-Ярду...

– То ми не будемо діяти офіційно, містере Вейн, – холодно завершила за нього Беатріс. Вона повернулася до дверей, де завмерла розгублена економка. – Місіс Грін. Заваріть Кларисі заспокійливого чаю. А мені підготуйте мій найтемніший дорожній плащ. Ми виїжджаємо негайно.