Розділ 2. Попіл на крепі. Частина 1.

Груба вовна чужої сукні, яку їй позичила дружина одного з місцевих констеблів, пахла дешевим лужним милом. Тканина дряпала шкіру, натираючи ключиці, але Беатріс була навіть вдячна за цей дискомфорт: він не давав їй надовго загубитися у власних думках. Змивши з рук і обличчя засохлу кров Мортімера, вона ніби позбулася хоча б частини спогадів про минулу ніч. Та нудотно-солодкий запах диму все ще стояв у ніздрях.

Важкі дубові двері дільниці відчинилися зі скрипом, який одразу потонув у гаморі натовпу.

Хоча сукня була грубою, а фасон безнадійно провінційним, графиня носила її так, ніби то був найдорожчий паризький шовк. Вода трохи освіжила її, і на обличчі знову з'явився звичний вираз аристократичної зверхності.

Місцева публіка, підбурена лондонськими репортерами, що злетілися сюди, наче стерв'ятники, галасувала. Спалахи фотоапаратів били в очі, залишаючи перед ними кольорові плями. Хтось у натовпі плюнув у їхній бік. Хтось прокричав "вбивця" з такою насолодою, ніби смакував вишуканий десерт.

Беатріс відчула, як уздовж хребта виступив холодний піт. Від спалахів хотілося заплющити очі, а від криків - затулити вуха. Проте вона лише випросталася й підняла підборіддя. Графиня ступала повільно й упевнено, ніби спускалася мармуровими сходами на королівському прийомі, а не виходила з дільниці, звідки її випустили підозрюваною у вбивстві. Беатріс не збиралася показувати їм, наскільки їй страшно. Варто було дати натовпу бодай найменший привід - і він накинувся б на неї ще завзятіше.

Теодор ішов на півкроку попереду, і Беатріс вперше звернула увагу на його ходу. Попри недбалий вигляд, він ступав напрочуд тихо, м'яко переносячи вагу. Він прокладав їй шлях, не торкаючись людей, але одного його погляду вистачало, щоб найагресивніші роззяви відступали. Ніхто не хотів мати проблем зі столичним слідчим.

Раптом натовп розступився, пропускаючи вперед двох людей, одягнених у жалобне чорне.

Беатріс неприємно стиснуло всередині. Стара графиня Мортімер стояла, спираючись на руку служниці, й ховала обличчя за щільною чорною вуаллю. Її плечі здригалися від голосних ридань, а публіка уважно стежила за кожним із них. Поруч із нею стояв Артур - молодший брат її покійного чоловіка. Його обличчя перекосилося від горя й неприхованої ненависті.

Беатріс добре знала цей погляд. Артур завжди дивився на неї із сумішшю прихованої хіті та злоби: старшому братові дісталися і титул, і красуня-дружина. Тепер у нього з'явилася цілком законна, як він, мабуть, вважав, причина її ненавидіти.

– Ти! – його голос зірвався на крик. Артур вирвався вперед, ігноруючи протести констеблів, і кинувся до Беатріс, скрючивши пальці, наче збирався вчепитися їй в обличчя. – Це ти зробила! Ти вбила його, відьмо! Думаєш, зможеш відкупитися своїм брудним титулом?! Я знищу тебе!

Беатріс не здригнулася, хоча вже приготувалася до удару. Та перш ніж Артур встиг її торкнутися, між ними опинився Теодор. Слідчий перехопив зап'ястя розлюченого аристократа й викрутив руку настільки, що той зблід і різко видихнув крізь зціплені зуби.

Беатріс мимоволі розширила очі. Де це бачено, щоб аристократа так нахабно хапали за руку? Теодор був людиною дивовижно суперечливою: спочатку повчав конвоїрів манер, а тепер сам не надто ними переймався.

– Тримайте себе в руках, містере Мортімер, – спокійно промовив Теодор. – Леді перебуває під захистом Скотленд-Ярду. Ще один такий рух і ви проведете ніч у тій самій камері, яку вона щойно покинула. А я подбаю, щоб завтра в газетах з'явилася чудова стаття про те, як спадкоємець напав на беззахисну вдову.

Він відпустив Артура й відступив, не звертаючи уваги на його розлючене обличчя. Той повернувся до матері, а Вейн тим часом рішуче відчинив дверцята карети.

Беатріс не давали спокою запитання. Хто ж ти такий, слідчий Вейн? Чому не боїшся гніву впливових людей? Хто стоїть за тобою, якщо ти так легко погрожуєш аристократам? Навряд чи він поспішить із відповідями.

– Всередину, міледі.

Беатріс не довелося просити двічі. Вона піднялася східцями й сіла на шкіряне сидіння. За мить Теодор опинився навпроти, а дверцята з глухим стукотом зачинилися, відгородивши їх від вуличного галасу. Екіпаж рушив. Колеса заторохтіли по нерівній бруківці, набираючи швидкість.

Усередині пахло тютюном. Беатріс заплющила очі й притулилася потилицею до дерев'яної стінки. Тільки тепер, коли на неї перестали витріщатися чужі люди, вона відчула, як слабшає напруга. Руки дрібно тремтіли. Вона стиснула пальці, сподіваючись, що слідчий нічого не помітить.

Теодор мовчки дістав срібний портсигар. Він не дивився на неї, даючи кілька хвилин оговтатися, і лише задумливо крутив сигарету між пальцями.

– Отже, графине, – порушив він тишу, коли дихання Беатріс трохи вирівнялося. – Перше випробування публікою ви пройшли бездоганно. Чудова витримка.

Він підняв погляд, і в його очах майнув неприхований інтерес.

– У закритих клубах Лондона давно ходять плітки про вашу здатність тримати обличчя за будь-яких обставин. Кажуть, графиня Блеквуд... Перепрошую, тепер вже Мортімер, еталон манер, викуваний із криги та сталі. Зізнаюся, я вважав це звичайним світським перебільшенням. Але те, як ви щойно пройшли крізь натовп… – він тихо хмикнув. – Ваша репутація вас не випередила. Вона за вами навіть не встигає. А тепер найцікавіше: куди ми їдемо?

Питання було цілком слушним. За правилами пристойності вдова мала повернутися до маєтку Мортімерів, де ще не встиг охолонути труп її чоловіка. Але після сцени на вулиці Беатріс зрозуміла: якщо вона переступить той поріг зараз, коли в домі панують горе й лють свекрухи, то може не дожити до ранку. Її отруять за чаєм, а смерть спишуть на самогубство через докори сумління.

– До Лондона. На Гросвенор-сквер, – відповіла вона, не дозволивши голосу здригнутися. – До маєтку мого батька.

Теодор підняв брову, і кутики його губ ледь помітно сіпнулися.

– Розумно, – він трохи схилив голову, оцінюючи її рішення. – Грамотний тактичний відступ. Батьківський дім дасть вам кілька днів передишки й дах над головою. Але шлях до столиці займе не менше години, а цього вистачить, щоб лондонські стерв'ятники дізналися про ваше звільнення й підготували нову зустріч.