Епілог

— Олено, вставай! Новий рік за пару годин, а в мене горошку не вистачає. Олена! Вставай! — я в нерозумінні дивилася в стелю. Якраз у ту дірку, що залишилася після Барсіка. Бідний кіт тоді так злякався маленького вибуху на кухні, що вчепився кігтями в стелю, і віддерти його я змогла тільки зі шматком фарби.

Невже це був сон? І Кощій з Аракелом? І Кіт Вчений із Гориничем? І олені? І порятунок Нового року? І Льюїс? Невже Льюїс і справді мені наснився? Ні, не вірю...

— Олено, та вставай же. Сходи за горошком! — знову кричить бабуся з кухні.

— Іду, ба. — кричу у відповідь і натягую на себе одяг.

Отакої... які барвисті у мене сни. Льюїс так з голови й не виходить. Ох, як же мені хочеться, щоб я, не прокидалася. Ну я ж не чортова Аліса, щоб прокидатися біля дерева з книжкою в руках!

— Ба, я пішла. — крикнула, відчиняючи двері, і з досади не дивлячись, садонула по одвірку двері.

— Невже я так спізнився? — такий знайомий глузливий голос, вклинився у свідомість маленькою крижинкою, яка відсудила всі мої думки.

— Льюїс! — я з радісним вереском повисла на шиї.

— Оленятко моє. — Він теж обійняв мене. — Вибач! Вибач, що пішов, я злякався! Я люблю тебе. — його визнання розлилося теплом на серці.

— І я люблю тебе, мій Дід Мороз у шкіряній куртці. — притягла до себе і поцілувала його.

— Люблю тебе, і завжди любитиму! — билося в обох серцях.

________________________________________________________________________________

Фух ... Ось ми й закінчили цей коротенький роман. Я дуже рада і задоволена роботою.

З Новим роком, шановні читачі. Бажаю, щоб у 2024 все стало на свої місця і нам більше не доводилося нервувати і напружуватися. Мирного неба та віри у диво!

Я дуже сподіваюся, що вам сподобалася моя книжка і що Ви завітаєте до мене на сторінку)))