Глава 18

— Тобто, мені можна залишитися? — з надією спитав дві тисячі двадцять перший рік.

— На жаль, ні, хоча дуже хотів би залишити тебе і дізнатися ще про твої спостереження. — зітхнув чоловік і хлопчик знову уткнувся мені в груди й заплакав. Я лише погладила його по голові, не в змозі підтримати якось ще. — Але в мене до тебе пропозиція. Сьогодні ти підписуєш договір та вирушаєш до Старих років. А за тридцять один рік, ти знову приступиш до своїх обов'язків. В одному тимчасовому розломі буде твій рік, і я попрошу, щоб узяли тебе.

Хлопчисько невірно подивився на Багіру, а коли зрозумів, що він не жартує, з радісним криком кинувся йому на шию. Чоловік здивувався, але все ж таки теж прийняв хлопця. Мабуть, дитина і так знав, що йому не світить залишитися, тому був радий, ще хоча б раз знову опинитися в реальному світі.

*****

— Всі? — питаю Морозушку, що стоїть у мене в передпокої.

Ельфійка, яка сиділа у мене на столі й верещала, забрала дві тисячі двадцять перший і чоловік переніс їх на Північний полюс. Моя бабуся ж, схоже, знову пішла до подруги до сусіднього будинку і думаю, що повернеться вона незабаром, тому я намагалася прибрати квартиру до її приходу. За це я зараз і злилася на співрозмовника. Гаразд, безсовісно брешу. Злюсь, бо просто не хочу його відпускати, але, чорт забирай…

— Слухай Олен, — не сміливо почав він. — Я сказав, що ти моя дівчина, тому що казкові – чужинців не люблять, а так, ти своя була. — ось чому саме зараз зникла його пихатість і ненависть до людства? Мені воно зараз потрібне, я хочу роздратуватися на тебе, вигнати й забути як страшний сон. І не згадувати його великі очі, і губи, що манять до поцілунку...

— Ти ж знаєш, що Горинич думки читає, навіщо брешеш? — зло буркнула я, намагаючись стримати сльози.

— Але він не вміє. — з нотками недовіри промовив Льюїс і взяв мене за плечі. — Оленятко, серйозно. Горинич не вміє читати думки.

— Ага. Тоді з якогось переляку, він мені відповів, коли я… — тут я запнулася. Не хотілося зізнавався у своїй слабкості, тому хто скоро піде і більше не повернеться. І я більше не зможу спокійно заходити до своєї кімнати, бо щоразу згадуватиму в кого я дура, закохалася.

— Відповів на думки? — не наздоганяв Морозушка, а я все ж таки не стрималася. — Гей, Оленко ти чого? Ти чого плачеш? — він ковзав руками верх, з плечей на вигин шиї й обхопив моє обличчя руками, стираючи великими пальцями мої сльози.

Прям, як зовсім недавно я прибирала струмки сліз дитині, так само він дивився в моє сумне, плачуче обличчя і хвилювався, не знаючи чим допомогти. Я заплакала в голос, прямий як у дитинстві й опустивши голову уперлася головою йому в груди.

— Не йди. — тихо попросила я.

— Я не можу, Оленятко, сьогодні Новий рік і мені потрібно простежити за підписанням договору. — почав виправдовуватися він, а я заплакала ще сильніше від його ніжного голосу та прізвиська, яке він мені вигадав у перші хвилини знайомства.

— Не називай мене так. — відштовхнулася від нього. — Не називай мене так, Багіра ти вперта! Ти ж зрозумів! Ти ж зрозумів, що я щось відчуваю, але все одно йдеш! Чому?

—Тому, що ми з різних світів. — усувається він і я заливаюсь сльозами ще дужче. — Вибач, мені треба їхати. — сказав він і виходить на сходову клітку йде на верх.

— Люїсе, не йди! — плачу я і кидаюся за ним, але за власною дурістю вдаряюсь коліном об тумбочку і падаю через нестерпний біль.

Зрадник! Він мене зрадив! Я бачила в його очах почуття у відповідь, але він пішов, він просто пішов!

________________________________________________________________________________