Глава 17

На підлозі лежав монітор від комп'ютера, на самому місці монітора сиділа ельфійка і кричала, розмахуючи великою дерев'яною ложкою. На люстрі кричав Барсік. Бідолашна тварина розгойдувала по колу якась істота схожа на те, що я бачила у віданнях і на те, що зруйнувало сани Морозушки. У повітрі літало пір'я від подушки, сама подушка ще трохи й випаде з вікна. Тумбочка поруч із ліжком не було. Думаю, та все ж таки була першим льотчиком. Але побачивши розбиту рамку з фотографією батьків, я закричала, ні, не так, Я ЗАКРИЧАЛА, привертаючи загальну увагу:

— Досить! — на мою думку здригнувся навіть чоловік, так само як і я спостерігавший за цією катавасією.

Помітивши нас, потік відразу рвонув до вікна, але Багіра випередив його. Змахнувши рукою, він начарував якісь чари, причому невидимі людському оку, і північне сяйво впало на підлогу і почало набувати людських обрисів. Воно миготіло і ставало тьмянішим. Льюїс стояв, склавши руки на грудях, і грізно дивився на це дійство.

— Ай! — по кімнаті пролунав дитячий невдоволений голосок. Разом з тим, потік північного сяйва, нарешті, набув людського тіла. Тіло це було маленького хлопчика років 6-8. — Боляче ж!

Я злякано дивилася на звичайного хлопчика, який зло дивився, на мого Діда Мороза. Ой, я сказала мого? Ну, не мого, а спільного. Я це обмовилася просто.

— А не було чого концерт влаштовувати. Зламав сани, налякав оленів, вкрав магію, вселивши її в смертну, влаштував переполох у чужій квартирі та відмовився підписувати договір. — спокійно перерахував Пантера, невдоволено дивлячись у хлопця. Той опустився, а потім як справжнісінька дитина розплакався, і сівши на попу занила:

— Я не хочу йти! Я не хочу, щоб мене проводжали! — пхикає хлопчик і витирає очі руками. — Я не хочу гуляти з минулими роками у духа охоронця, я хочу грати з людьми!

Я, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву, підійшла до дитини й обняла її, притискаючи до себе та витираючи сльози. Той трохи брикнув, від такої несподіваної ласки, але я, не звернула уваги, і продовжила витирати сльози маленькому плаксі. Подивилася на чоловіка закликаючи виразним поглядом, що сказати:

— Ех-х ... — важко зітхає він і підходить. — А чому ти не хочеш гуляти зі Старими роками? Ти ж із ними ще не грав?

— Тому, що я не хочу ставати Старим роком. Я не хочу йти від людей. — схлипував хлопчик і сам притиснувся до мене, ховаючи у мене на грудях своє обличчя. — Вранці, ти сказав, що всі люди погані та зіпсовані, і тільки діти заслуговують вважатися добрими людьми. За весь час, який я провів у світі людей, я зрозумів, що вони інші. Вони не всі такі погані. Є, добрі та веселі, як Олена, є дбайливі та люблячі, як її бабуся. Так, я згоден, не всі поводилися добре, — Льюїс обдарував мене важким вивчаючим поглядом від чого я зіщулилася. — але всі вони були просто недолюблені в дитинстві! Діду Мороз, зрозумій! Вони добрі, просто їм мало дають кохання!

— І як же ти зробив такі висновки, всього рік побувавши тут? — здивувався Морозко, погладжуючи хлопця по голові.

— Все просто! — вигукнув він і відірвавшись від мене повернувся до співрозмовника.

— Я спостерігав за ними. Є хлопчик у штаті Міннесота, йому лише дванадцять років. Тато його б'є, а його мати хворіє і не може захистити. Хлопчик хуліганить у школі та залякує інших. Але якось він розповів своєму найкращому другу, що в минулій школі з нього знущалися і тепер він боїться опинитися на старому становищі в суспільстві. Я зрозумів, що він добрий, коли він підібрав цуценя, у якого було поранено лапа, і два місяці ховав його від батьків, виходжував і вигодовував. Пізніше матері полегшало, і вона дізналася про цуценя, батько теж впізнав і побив свого сина. Тоді його мама зібрала речі, взяла дитину та цуценя та поїхала до сестри. Десь чотири місяці тому він пішов до нової школи й цього разу нікого не задирав. Його мама теж стала відстоювати свої інтереси та інтереси сина. — я здивувалась. Дві тисячі двадцять перший рік виглядав дитиною і зовсім не такою, яка зможе так добре проаналізувати ситуацію. — Будь ласка, Діду Морозе, дай людям шанс.

На вигляд чоловік був здивований не менше мого. Наразі йому розказали історію, яка розповідає правду про наш світ. Я була згодна з дитиною. Усі біди людей через те, що їх недолюбили у дитинстві.

— Я подумаю. — сказав Багіра і глянув на мене.

Наші погляди зустрілися, і ніхто не наважувався відвести його першим. Кожен із нас розумів, що це за погляд, що означають ці слова і що це означає для нас. Звичайну людину та зберігача зимових свят, Діда Мороза.

________________________________________________________________________________

Дві тисячі двадцять першого року: