Глава 16

Шок, зневіра і пекучий сором захлеснули мене в ту саму мить, коли його губи відсторонилися. Це що зараз було? То він мене поцілував? Поцілував? Мене?

— Ох ти ж їжачки ... — у повному шоці відходжу на декілька кроків. — Та що ти…?!

— Тепер легше, Оленятко? — він демонстративно скидає руки й з них сиплються сніжинки, далі піднімає руки вгору і починає чаклувати.

Ця Пантера, будь він не ладний, зробив снігову кулю з розміром у мою голову, і змусив її падати мені на маківку. Я запищала і відбігла, повертаючись, щоб подивитися як приземлиться кулька. Але сніжка і не думала падати, він полетів за мною, і я з вереском почала тікати від нього.

— Я тебе приб'ю, Багіро! Я тобі помщуся, мізантроп недороблений! Я тобі за все помщу! Гірлянди пообрізаю! Кулі розіб'ю! Ялинки спалюю!

Льюїс іржав, я лаялася на нього міксом з українгської та польської мов, кіт стояв і нічого не розумів, а ось Горинич невдоволено глянув на Діда Мороза. Далі змій, зловив хвостом сніжку і розчавив її над моїм мучителем.

— Не добре дівчаток ображати. — промовив змій. Тепер заржала я, тому що переді мною стояв сніговик, що закипав від злості. Він одним рухом руки розвіяв сніг і зло подивився на Горинича.

— Дякую. — усміхнулася я зміючці. Кіт відійшов від Морозушки на кілька кроків і наставив на мене дзеркало.

— Ого, вийшло! Моя теорія спрацювала! Це треба записати! — вигукнув пухнастик і підстрибом побіг до дуба. Мені щось здавалося, що він уже не повернеться до нас.

— Дякую, Горинич, згодом розрахуємося! — кивнув пан «шкіряна картка» і підійшов до мене. — Якщо все ще хочеш додому, то стрибай, мавпочко. — Він розставляє руки в сторони, а я соромлюся.

Ще кілька хвилин тому ти цілував мене, а зараз, як ні в чому не бувало, розставляєш руки для обіймів. Ні, тепер я впевнена, у нього великі проблеми з психікою! Це ж неможливо так змінюватися! Спочатку він чуйний, ніжний, добрий і чемний, а потім зарозумілий, егоїстичний, самозакоханий кретин. То де правда? Хотілося б зрозуміти. Тому що, як би я не хотіла не визнавати добра сторона цього чоловіка мені небагато, але подобалася.

— І цілується він чудово. — подумки закінчила свій монолог я.

— Тоді приймай рішення, Олено. — пролунав голос середньої голови змія. — Не пропусти. Своє. — закінчили дві інші. Так зараз не зрозуміла. Він про що?

Вразив здогад, змусила здивовано розплющити очі. Цей дракон-альбінос китайської зовнішності, зараз мої думки читає? Та ну до біса ... Відразу судомно почала згадувати, що ж я надумала за минулий час і здригнулася. Це, тобто Горинич, знав, що я не дівчина Льюїса, але все одно нам допоміг?

— Подумай, над моїми словами, — кивнув змій підтверджуючи мої здогади й закінчив: — І спробуй розглянути істину. — сказав і змахнувши крилами, злетів у повітря. Нас із чоловіком напевно б знесло, але Пантера встиг ухопити мене за капюшон і втримав від падіння. Замість мене, впала русалка в сірому костюмі, впавши з гілки, і вже в морі погрозила змію, що віддаляється, кулаком. Зізнатися чесно, я все чекала від неї слів: «ну я ж зісковзую!», але їх не було, вона просто ображено булькнула на прощання, ховаючись у морських глибинах.

— Ну так що? Залишаєшся? Чи все ж таки додому? — посміхається мій мучитель, і я з приреченістю відповідаю:

— Додому ...

Залізла я на нього швидко, тільки цього разу на спину. Він побурчав, щось говорячи про жіночу шкідливість, і нас знову огорнув знайомий білий сніг, а я навіть без його вказівки заплющила очі.

Відкривши їх, я ошаліло оглянула свою кімнату і на повному серйозі, подумала, що Льюїс все ж таки не зловив мене, і я сильно приклалася головою об стовбур дерева. Тому що те, що я побачила, змусило знову видати набридше: «ІК!» і молиться, щоб це все було сном.

_________________________________________________________________________________