Глава 14

— З.. Здрастуйте, Кіт Вчений. Н.. нам допомога п ... потрібна. — запинаючись від холодного, що пробирає мене, звернулася я до пухнастика. Той, побачивши мене, підстрибнув, зашипів і перейшовши з двох на чотири лапи, заліз на золотий ланцюг. Шерсть стала дибки, очі горять, і кігті чудово видно через метри, що розділяють нас.

—Ваша величність! — заторохтів зляканий кіт. — А, а як же заборона?! Вам як Сніговій Королеві заборонили переміщення в реальність тридев'ятого царства!

Я аж здивувалася. Це я така страшна? Якого єті, він прийняв мене за Снігову королеву? Та чого він несе, у мене навіть волосся темне! Ось!

Тряхнула волоссям і побачила повністю білі пасма. Як сказав Пантера, "як фарбою намазані", так тут так само. Мені їх ніби пофарбували! Побачивши це, з мене вирвався ще один нервовий «ІК!».

— Кит, заспокойся. Це моя дівчина і як вона вже сказала нам потрібна допомога. — вийшов з-за голови Горинича мій «хлопець» і втомлено поплентався до мене при цьому потираючи потилицю.

І знову я внутрішньо обурилася. Чому знову дівчина? Невже не можна сказати, що я просто твоя знайома – не варіант? У тебе комплекс неповноцінності чи навпаки надто завищена самооцінка? Ти не пропонував мені зустрічатися! А навіть якби й запропонував, я відмовилася б! Ти занадто зарозумілий! Самозакохані! Кретин, який любить познущатися! І! І! І людина, яка зараз рятує мою шкуру…

— Дівчина? — перепитав котяра і лише побачивши впевнені кивки обох, змусив його заспокоїтись і вмоститися на ланцюгу. — Казки? Пісні? Вірші? Квиток на екскурсію нашими краями? Для вас зроблю знижку.

— Кіт, нам потрібна допомога. Терміново! — гаркнув на нього Морозко. А я очманіла, отак маркетинг-менеджер! Нам би такого до ресторану. — Це Олена і я хочу, щоб ти її оглянув. Горинич, каже в ній магія. Я бачу на її обличчі свій візерунок. У неї змінився колір губ, волосся, а ще й зіниць до того ж! — так, так, так! А про зіниці докладніше!

— Дуже приємно познайомиться. — кивнула я. Зараз напрочуд сили були. Я відчувала, що не впаду. Не знаю це через те, що мене за руку тримає Багіра, або через те, що я зігріваюся. — А ще ми прийшли не з цього. У Льюїса зникла магія.

— Доброго дня, мене звати Кіт Вчений. — зістрибнувши, рудик представився, приспустивши окуляри, поправивши їх, рушив до нас. — У тебе друг зникла магія, а у твоєї дівчини з'явилася. Чи не знаходиш це дивним? Це дівчисько буквально замерзає зсередини і я майже впевнений, що через твою магію.

— Кит! — гаркає чоловік, що тримає мене за руку, і трохи подається до маленької розумної тварини. — Цього не може бути, вона людина без магії. Моя б магія їй не як не передалася.

— Ну не знаю. Я зустрічав випадки, коли в парі магія переходила від одного до іншого. Але це було давно. — промуркотів кіт. Так, це він зараз, на що натякає?

— Кит, у мене мало часу. Рік у моїй реальності втік, а я втратив магію. Слухай до підписання договору між роками лишилося кілька годин. Мені потрібно терміново повернути магію, вилікувати дівчину та відловити втікача. — Льюїс дивився кудись у небо, і про що він думає було не розібрати, але його слова були дуже промовисті.

— Зрозумів, я зараз. Тільки «Дзеркало Правди» візьму і проскануємо твою Олену. —  гей, Коте! Я взагалі тут стою!

Стояли ми не довго, але за цей час я встигла озирнутися. На гілках серйозно сиділа русалка. Щоправда, у мене після неї стався напад істеричного сміху.

У Морозушки напевно заразилася. Але коли я побачила на гілках русалку в спортивному костюмі від фірми Adidas, мало не впала зі сміху. На ній була сіра кофта затягнута прямо під горло й одна штанина, натягнута на пів хвоста. І хто їй тільки дістав його? Чи не сама фірма, міжсвітове доставлення оформила? Русалочка ж, помітивши мою веселість і здорово засудивши, що іржу я з неї, кинула в мене жолудь і зістрибнула з гілок у море. Зараза! Прямо полбу!

— Знайшов! — голос котика, змусив мене всештаки прийти до тями й витерти сльози, що виступили від сміху і болю. — Стій і не рухайся. — сказав мені вчений, спрямовуючи на мене маленьке дзеркало, прикрашене русалками. Як би я не хотіла, а образ русалки з гілок у сірому спортивному костюмі не хотів виходити з голови, тому мої смішки були присутні.

— Але це неможливо! — вигукнув Дід Мороз, коли глянув у дзеркало. — Я носій крижаного гена!

_________________________________________________________________________________