Глава 13

Ми летіли на одній із голів Горинича, і з цієї висоти відкривався просто приголомшливий вигляд. Я напівлежала на руках у Морозушки, котрий тримався за роги середньої голови змія. Як виявилося шипів у нього, не було. Зі спини, ми б зіслизнути за дві секунди. Зараз я не уявляю, як Льюїс утримує нас двох. Сама ж я не могла. Замерзла настільки, що не те що пальці, мене руки перестали слухати. Кінець кінцем, я лежала в обіймах чоловіка безвольною лялькою, грілася і дивилася вниз. Висоти я не боялася, а вигляд був чудовий.

Але довго я на засніжений ліс дивитись не змогла. Горинич закладав все нові й нові віражі, бо якби він полетів навпростець, нас із Пантерою просто здуло б. Через, мабуть, п'ять таких кіл мене захитало. Не знаю, може моє біле обличчя позеленіло або в мене просто був надто болісний вигляд, але слова чоловіка вразили мене до нервового «ІК!»:

— Тримайся, все буде добре. Я тобі обіцяю! — знаєте, а цей тип не такий уже й поганий. Прибрати всі дикі перепади настрою, і можна було б дружити. Для якоїсь дівчини було б навіть нормально зустрічатися. Все ж таки він гарний, розумний, добрий і зможе постояти за дівчину.

— А ти милий, коли не бурчиш. — ой, я що в слух сказала? Ну, Оленко, що з тобою таке? Зовсім через чоловіка голову втратила?

— Ти теж гарна, коли на єті не схожа. — усміхається ця шкода і сильніше притискає мене до себе. — Тримайся, зараз переміщатимемося.

Після його слів я вкрилася рум'янцем. О, ну нарешті! Я вже думала моє обличчя назавжди залишиться білішим, ніж у Кощія.

— Очі закрий! — наказав Багіра і я, як слухняна дівчинка, виконала вимогу старшого.

Це переміщення було набагато болючішим. Груди здавили від нестачі повітря, по тілу ніби пройшлися блискавки, а холод, який я відчувала до цього, огорнув мене повністю. Увібрався, у шкіру, кров, кістки та органи. Стало так само холодно якби я провалилася під лід у -6 і потім вилізла у всьому мокрому, повалялася в снігу і пішла на верхівку Евересту, а далі з'їла кілька банок морозива на пару з тим же єті й наприкінці перетворилася на крижану брилу.

Відкрила очі, не розуміючи: «як?» «що?» «де?». Карі очі чоловіка дивилися прямо на мене, злякано бігали на моєму обличчі, шукаючи там… що шукаючи?

— Дихай! — наказав він і я нарешті згадала, що зовсім забула вдихнути.

— Холодно ... — видихнула пару я.

— У тебе губи білі, наче їх фарбою намазали. І візерунок збільшився. Не кажіть, що… Ні, це неможливо. — цокнув язиком містер «Дід Мороз у шкіряній куртці». Я ж злякалася не на жарт. Це що зараз виходить? З мене кров викачують чи що?

— Що зі мною? — тихо, ледве чутно, через помахи крил зміючки, спитала я.

— Зараз Кит скаже. Але, Оленятко, ми в іншому часовому розломі. А тут завжди літо, тобі не повинно бути так холодно! — струснув мене Пантера.

— Як ти там сказав? "Я сам холод"? Ось зараз те саме, відчуваю я. — усміхнулася з останніх сил і почала заплющувати очі. Повіки все важчали так і заманюючи зімкнути їх й позбутися цього тягнущого відчуття.

— Не спи, Олено. Не спи! — він струснув мене і зрозумівши, що цього ефекту не принесло, з силою вкусив мене куди довелося. А саме за шию, Гориничу, ось так підсобив! Шарф мій здув, худоба луската! — Не лайся, але спати тобі не можна. — примирливо посміхнувся чоловік.

— Тримайтеся! — сказала одна з голів змія.

— Приземляємося. — уточнила друга.

— Ух ти ж їжачки! — вигукнула я, коли ми Льюїсом метра на два підскочили вгору, після приземлення. — Йой! — ось тепер я прокинулася і в мене навіть з'явилися сили на те, щоб прибити триголову заразу. Ні, звичайно ж я примудрилася приземлитися на чуже тіло, але боляче до печеньок перед очима!

— Батюшки! Горинич, ти якими долями? Ти мені всіх людей налякав! — я сповзла з Багіри, що чортихається, і впала з голови зміючки, прямо на пісок. Наступним, що я побачила це рудий кіт в окулярах, що стояв на двох лапах, а на задньому фоні дуб.

Це я що у Тридев'ятому царстві?

_________________________________________________________________________________