Глава 12

— Привіт, Гориничу. Нам потрібна допомога, до Кита не підкинеш? — радісно звертається до змія Морозушка.

— А це хто? — ух ти ж їжачки ... страшно то як. Рик цієї громади здував мене з ніг, але руки чоловіка, що стоїть поруч, не давали відлетіти на десятки метрів у кучугури.

— Моя дівчина. — я аж ікнула після його слів. Чого-чого? Хто? Я? Багіра, ти все-таки хворий, так?

Витріщилась на нього, широко розплющів очі. То, кого ти зараз своєю дівчиною назвав? Ще й притиснув щільніше. Е ти, що твориш, «дідусь»?! Чи зовсім поїхав зі своїм Новим роком? Кордонів взагалі не бачиш? Ну, я тобі їх зараз змалюю!

— Не сіпайся. — зашипіла ця зараза на вухо. — Я тобі потім все поясню. — і вщипнув мене за бік.

Я ойкнула і не дивлячись на його захоплення просто сіла навпочіпки. У мене так завжди, ребра – одне із найслабших місць. Друзі знали це і часто кепкували з мене. То беручись за ребра, то лоскочучи мене, а то взагалі тріскаючись. Саме тому зазвичай перев'язувала ребра еластичним бинтом. Бабуля, дивлячись на це, охала і говорила, що я нісенітницею маюсь. Я ж уперто моталася бинтом, він знижував ефект і не реагувала на випади бешкетнеків. А дружила я тільки з ними, через що бійки були частою річчю, дівчинкою я називала себе з натяжкою. А ось пацанкою – це так. Сьогодні ж, вирішивши, що я тільки в магазин й нічого подібного не робила.

Зрозумівши, що Пантера це робить не від того, що хоче знущатися, а через те, що так треба, я встала. Випросталася на повний зріст і схопилася за лікоть чоловіка.

— Так, я його дівчина. Мене звуть Оленка, дуже приємно познайомиться змій Горинич. — чарівно посміхнулася.

— Ввічлива. — загуркотіла одна голова.

— Красива. — підтримала друга.

— І мокра. — промовила третя голова й пожурила Морозушку. — Що ж ти свою дівчину в такі кучугури повів? Вона ж вся промокла і тремтить.

Ух ти! Ось так спостережливість! Льюїс, який стоїть поряд або не помічає або завзято ігнорує моє зубне клацання. Адже Горинич правий, тремчу як лазневий лист, не здивуюся якщо й руки до ліктя чоловіка примерзли.

— Підійди! — наказує середня голова.

— Не бійся. — киває ліва голова.

— Зігрію. — закінчує права. Я ж з зусиллям відриваю руки від провожатого і на ногах, що не гнуться, йду до змія. Адже серйозно, що не гнуться, мокрі штани замерзли й вкрилися крижаною кіркою.

Середня голова нахилилася до мене і видихнула теплу чи то пару, чи то дим. До неї приєдналися дві інших і коли вони разом випустили пару, я плюхнулася на попу від сильного пориву і застукала зубами ще активніше.

— Не потрібно. — попросила я.

— Нічого, зараз зігрієшся. — сказала ліва голова і я як була на попі від'їхала на кілька метрів.

Позаду мене підхопив Багіра і поставив на ноги. Я ж зазначила, що стало ще холодніше. З рота пішла пара, а зуби почали боліти від холоду, що дивно, вони в мене не чутливі до температури.

— Олена! — здивовано вигукнув чоловік.

— Щ... Що? — простукала я

— У тебе мій візерунок на обличчі! — вигукнув він. Сил припинити стукати зубами, і спитати у мене не було, тож я просто жалісно глянула на нього. — Такий, як і тоді, коли я тобі рану залікував. Але я тебе не чіпав.

— У дівчинці магія. — сказав зміючка.

— Горинич, давай до Кота. Терміново! — гукнув Льюїс.

Невже злякався за мене? Ти й таке вмієш? Ви мені лестите. Напевно, навіть здивувалася б, але холод пронизливий зсередини не давав зосередитись, і думати про певне.

_________________________________________________________________________________