Глава 7

— Ми їхали додому і тато хоче повернути ... А там ... І передня частина машини ... Покалічені тіла ... — намагаюся розповісти нормально, але ридання все ж беруть наді мною верх. Морозко приобіймає мене і плескає по спині.

— Тихіше, — каже і нахиляючись поправляє один з ковзанів. — все позаду.

— Якби не ... — плачу і втикаюся в груди чоловіка.

— Гей, ну все. Знайшла, коли нюні розпустити, пішли, давай. Нам ще свято рятувати. — усміхається ця зараза і бере за руку.

Ми їхали акуратно, не поспішали на всіх парах, а просто каталися дедалі ближче наближаючись до Кощія.

— Слухай, а хто ще з казкових персонажів реальний? — трохи поведу рукою, за яку мене тримає Багіра, щоб привернути увагу.

— Майже все.

— Що й Алі-Баба і сорок розбійників? — сміюся.

— Ну гаразд, майже всі, хто має магію. — сміється чоловік у відповідь і починає перераховувати. — Русалочка, Малефісента, зла морська чаклунка, Бугімен, змій Горинич. До речі, Горинич чудовий хлопець, а не як у казці.

— Ти з усіма в добрих стосунках? — дивуюся я і повертаюся до нього, продовжуючи їхати однією ногою.

— Ні що ти. — сміється Морозушка. — Із Царівною-жабою в нас не склалося з першого дня. Не злюбили ми одне одного. З Царем Підводним, погано знайомий, та й з Морозком у нас не склалося. — перераховує і дивиться як я роблю аксель.

— А Кіт Вчений? — запитую його і намагаюся віддихатися.

— Що? — гадає він нетямущого.

— Ну там «Іде праворуч — спів заводить, ліворуч — казку повіда.». — знизую плечима.

— А Кит! — ляскає себе полбу і сміється. — Пробач, у нас просто не прийнято його так називати, у наших колах він усезнавець Кит. Ну чи просто Кит.

— А до чого тут бідний ссавець? До кота? — дивуюся я.

— А ця смішна історія. — махає долонькою він і під'їжджає до мене. — Загалом, як то була порада охоронців і заходить ВІН. — Багіру накриває новим нападом сміху. — Поки він дійшов до свого місця, встиг кілька разів намокнути. Ну і так п'ять порад поспіль. Після цього кличка Кит, до Кота приклеїлася назавжди.

— Ого. — видихаю здивовано.

З часом, річка йде далі, а ми сходимо на землю. Знов засніжений ліс. Краса. Ось тільки холодно і ноги швидко промокнуть.

— Пішли тут не довго. — киває пантера і за допомогою магії повертає на місце моє взуття.

— Люїсе, а чому ти в шкіряній куртці? Хіба тобі не належить бути в червоному костюмі й з шапкою на голові. Та й сива борода само собою. — запитання давно засів у голові, а поки що йдемо діватися йому нікуди.

— В образі Діда мене бачать діти. А дорослий бачить, як хоче бачити.

— Тоді чому я тебе бачу у шкіряній куртці та футболці. Я теж більше до пузатика звикла. — будую недовірливу моську я.

— По тому, що ти в душі дитина. — сміється Морозний і тріпає по шапці.

— Але ж діти бачать пузатика? — дивуюся.

— Ну а ти бачиш справжнього! — сміється і знизує плечима.

Так, потрібно реально зводити його до психолога. Сміється часто, змінюється настрій швидко. Це що таке?

— Тоді чому тебе не разу, не спалили? Впевнена, що хоч один дорослий уявляв тебе по іншому, а не добродушним дідусем.

— Магія ілюзій. Найпростіше заклинання і мене бачать бородатим дідусем у червоному. Ну а взагалі, адже я не актор з ТЦ. І на люди я не показуюсь. Я з дому виходжу, тільки в Новий рік чи коли мені нудно. — офігіти! Дядьку, а скільки в тебе ще таких штучок?

— Єм ... а як же зайнятість, не одного вихідного на рік і т.д.? — згадую про іграшки.

— Ой, Оленятко ти реально думаєш, що я цим займаюся? Та ще й без вихідних? Ні, не сперечаюся. Іграшки я роблю, але лише для одиниць. Ну а в іншому, ельфи добре виконують свою роботу. Тим більше я роблю їх не для всієї планети, а для кількох країн. — Він або божевільний, або ненормальний. Не знаю, що з цього вибрати. Але знаю точно, що всі мої уявлення про Новорічне свято і все, що його стосується, я змінила.

— Все чудесатіє і чудесатіє. — видихнула тихо.

— Прийшли! — вигукує Льюїс і бачу перед очима величезний замок.