Глава 5

Ми ввійшли в засніжену печеру, на стелі бурульки. Все сяє, краса просто словами не можливо описати. Малюсенький струмок біжить по підлозі й приємно дзюрчить.

— А вони ж на нас не впадуть? — питаю про всяк випадок, дивлячись на верх.

— Якщо ти не кричатимеш, то ні. — обертається і шикає на мене. Ага, зрозуміла, зрозуміла, і…

— О-а-а! — закричала я, бо ноги поїхали вперед. Зала стала світла, а підлога біла. Гарно, ага, а в мене зараз вигляд ще гарніший. Тому що мене зловив Льюїс, і тепер його потужна постать стискала мене в обіймах і нависала на мене.

— Кому казав не кричати? — гарчить ця шкода. У-у-у злюка…

— Ну я ж не спеціально. — шморгнула носом я. Ще не до кінця зігрілася після порятунку.

Наступної секунди всі мої думки вилетіли з голови, тому що я побачила перед собою величезну з двох поверховий будинок синю голову. Виглядало досить лячно, я мимоволі відступила ближче до Багіри.

— Хто така? — але цей рух не сховався від голови.

— Я Оленка. Зі мною поряд Дід Мороз. Нам потрібно врятувати Новий рік, і потрібна ваша порада. — випалила все як на дусі я.

— Оленка, значить. Що сталося, що ви прийшли до мене? — голос у нього був скрипучий, таким зазвичай у мультиках грубку озвучують.

— Скажи йому: Шановний Аракєле. Дві тисячі двадцять перший рік відмовляється від підписання договору і не хоче йти до Старих років. — підказує Морозушка, а в мене в голові зовсім інше:

— Діду, а чому ти сам не знаєш «що сталося», ти ж Аракєл? Ой, я це вголос сказала? Начебто тільки подумала… — ойкнула, усвідомивши.

— Тут, всі твої думки чути. А не бачу, бо охоронців новорічних свят для мене не видно. І їхні справи так само. Ну а тепер по черзі. — аж здригнулася від такої інформації:

— Ось це номер… Ладненько. Ох, соромно те, як, я його дідом обізвала… Так, Оленка, не думати, не думати. Точно, казати. Дві тисячі двадцять перший відмовляється від підписання договору і не хоче йти до старих років.

— Що? Як таке можливо? — чи то крик, чи то рик, змусив зробити ще два кроки до пантери.

— Ой матусю, страшно то як ... — і знову в слух ....

— Не бійся дитя. Я знаю, хто вам допоможе. Вам до Кощі потрібно. Але в нього стоїть бар'єр і через телепорт до нього не потрапити. Вам краще через річку, повз гори.

— Чудово, ще й з Кощієм познайомлюся, — трясуся, цікаво так, але страшно жахливо. — може й додому повернуся, якщо цей скелет, на мої кісточки, не позазіхає.

— На ковзанах кататися, вмієш? — ігнорує мої думки Морозушка.

— Так. — киваю йому.

— Говори йому спасибі й пішли. — показує містер «шкіряна куртка», ну що вдієш, враження вона на мене справила.

— Не по-людськи це, прийшли довідалися, що хотіли й пішли. Ой, знову вголос? Неприємна магія! Дякую вам, дух Аракєл. — дякую дивній летючий голові й швидко йду на вихід.

— Радий буду бачити тебе тут ще. — відповідає дух.

— Прощавайте.

Вилітаю з печери, цього разу, не звертаючи уваги, на бурульки та потічок. Думки читає, подумати тільки! Ох Дідусь Мороз, про таке попереджають взагалі!

— Ну, що, до Кощія? — бадьоро питає об'єкт якого я зараз покусати готова. Як я злякала, а цьому гаду фіолетово.