Глава 4

—Кретин! Хворий! Божевільний! — кричала я, плакала і все ближче й ближче летіла до землі.

Наступної секунди я подавилася своїм криком і злякалася за себе по-справжньому. Досі в глибині душі жевріла віра в те, що Морозушка просто знущається і зараз мене спіймає. Але секунду тому в сани влетіло щось не зрозуміле, розбиваючи їх. Це було щось схоже на вітряну стрілу, кольори північного сіяння. Олені розбіглися хто куди, сани в тріски, а чоловік весь цей час вміло знущався з мене і прирік мене на гарну загибель, теж летів у низ. Тільки він падав в обійми смерті, непритомний.

— Льюїс! — гукнула, що було сил. — Льюїс! Льюїс, прокинься! — кричала і вже плакала, повністю піддаючись істериці. — Багіро, та прокинься ж ти!

Я заплющила очі й розправила руки та ноги, так само як на снігу ангела робити. Той, хто стрибав із парашутом, знають це почуття. Опір повітря з твоїм тілом, адреналін, що гуляє в крові й страх, а що якщо парашут не відкриється? А я не маю парашута. У мене стрибок в один кінець.

— Як ти мене назвала, Оленятко? — здригнулася, не знаю як це можливо при моєму становищі, але я здригнулася і розплющила очі.

—Льюїс! — я від радості обійняла цього паршивця, та не просто обняла, а вчепилася в шию мертвою хваткою.

— Гаразд, заспокойся й обійми мене так, як обійняла на санях. — наказав він, а я послухалася. Але не в точності, руки від його шиї я так і не змогла віддерти, тому просто обняла його ногами. — Нумо вибиратись. — Він говорив серйозно, але так випадково вийшло, що він шепотів мені на вушко. Безглуздо. Особливо в цій ситуації… — Заплющиш очі й не розплющу до поки не скажу.

Я корилася, страх вирував у венах і мені в принципі вже нема чого втрачати. Наступної секунди я відчула, як нас охоплює холод і починає затягувати у вирву. Притиснулася сильніше, страшившись просто відчепитися від рятівного тепла. Це тривало недовго, лише кілька хвилин. Але я відчула всю красу зими та сили Морозушки. Потім усе зупинилося і вирва і холод, що кружляв. Ось тільки всередині холодно, просто задубіла.

— Відкривай. — тихо наказав чоловік, але я побоялася. Почуття польоту все ще тримало і зовсім не хотіло відпускати. — Спускайся, Оленятко. — далі вішу. — Ну, все, все тихіше. Заспокойся, мавпочка. Злазь я стою на твердій поверхні, не бійся.

У той же момент я розплющила очі й здивовано подивилася на нього. Мені не здалося? Сам Дід Мороз, який ненавидить людей, мене заспокоював? Не вірю. Я зараз не вірю ні своїм вухам, ні очам. Я потрапила до манги? «Я і чотири особи містера Гу»? У Багіри теж розлад особистості? Може все ж таки в лікарню? До психолога там, чи психіатра?

— Тепер, ти все ж таки допоможеш мені врятувати Новий рік. — прошипів «дідусь». А я озирнулася. Навколо сніговий ліс, темно, холодно. Навіщо він мене сюди притяг?

— Ти хочеш мене вбити?

— Ти реально дурна. — констатує він. — Мої олені розбіглися, сани зламані, дві тисячі двадцять перший відмовляється йти до старих років. Ми з тобою перебуваємо в часовому розломі, а до Нового року залишилося кілька годин! Яке до біса вбити? — я опустилася. — Навіщо мені було тебе рятувати?

— А не було чого викидати з саней! — ображаюся.

— А не було чого крутитися! — сердиться він. — Я б спокійно висадив тебе на одному з дахів і ти потопала б додому, а наступного ранку – це було б сном. Але ні! Оленці, треба було виявити ініціативу! По самопальничати!

— Якби ти просто сказав, що збираєшся робити, а не провокував, я б не злякалася! — теж перейшла на високі тони, стало прикро. Адже він огризався і відсилав мене, а потім ще й знущався. Відвернула і пішла від нього якомога далі.

— Стій! — іду.

— Стій, я сказав! — продовжую йти.

— Ну стій. Добре, пробач! Ти задоволена? — зупиняюся.

— Ого, прогрес. Ти й таке вмієш? — так я шкідлива, і що з того.

— Пробач, будь ласка, я не мав рації. Мені не треба було тебе лякати. — каже спокійно й серйозно. — Але зараз мені потрібна твоя допомога. Мені треба до духу. Але нас, Дідів Морозів та Санта Клаусів, він не бачить. Він розмовляє з ельфами чи людьми, та з ким завгодно, хто має дар мови. Ми зараз біля входу до його мешкання. Мені потрібно дізнатися, де мої олені і як улагодити питання з дві тисячі двадцять другим. — дивиться на мене, а очі такі – чесні.