Глава 2

— Що означає, що він відмовляється йти до старих років? — гарчить ця пантера. Точно! Пантера! Прям із «Мауглі». Багіра. Такий самий шкідливий характер і такий самий чорний. Збожеволіти, Дід Мороз у шкіряній куртці.

— Він відмовився від підписання договору із дві тисячі двадцять другим і втік. Схоже, він зник серед людей!

— Ось же… — тихо сварився чоловік. — Добре. Пішли спец ельфів шерстити довколишні континенти.

— Зробимо. — киває підручний і віддаляється геть.

— Ого ... Так роки існують! — вигукую. — Я думала це час. А Новий рік – лише свято для того, щоб скрасити сірі будні людства. А познайомиш хоч з одним роком, ну, будь ласка! — складаю руки в слізному жесті й роблю щенячі очі.

— Ні. Провалюй. — відвертається і йде. Мда… схоже щенячі очі – зламалися…

— Ну чому? — скиглю. — Чим я тобі так не догодила, що ти мене відсилаєш?

— Слухай, я ненавиджу людей. — зло видихає «дідусь».

— Тоді чому ти ж уособлення морозу та Нового року? Ти даруєш людям щастя і приносиш у дім радість та веселощі, а дітям подарунки! — кошусь на цю буку.

— Діти це інше. Вони ще не стали дорослими, як сніг. Такі ж гарні, добрі та наївні. Вони ще тільки летять із неба і доки не торкнуться землі, залишатимуться дітьми.

— А потім?

—А потім, бруд, сльота і болото. У цьому є проблема людей. — ну, тут дивлячись як подивитися Багіра, дивлячись як подивитися ...

— А ельфи, що не люди? — жмурюсь на нього.

— Ти сама відповіла на своє запитання. Це ельфи, а не люди.

— Подумати тільки. Дід Мороз – зовсім не дід. А Ельфи – це не люди… – закочую очі й відвертаюсь, розглядаючи майстерню.

— Слухай, котись звідси. — гарчить ця пантера, помітивши мою зацікавленість.

— Будь ласка, відправ мене додому! Тому що мій будинок не на північному полюсі!

— І що? Це не мої проблеми, йди.

— Але я ж замерзну! — випинаю нижню губу.

— Мені начхати.

— Та припини ти! Ти ж Дід Мороз! Хоч і не дід, а хлопець у шкіряній куртці, але ти символ Нового року! А поводишся як справжній засранець! — ображаюся я.

— Що ти сказала?

— Засранець!

— Це я почув. До цього. — уточнює ця шкода.

— Що ти не дід, а хлопець у шкіряній куртці, але ти символ Нового року. — невдоволено повторюю.

— Чому ти… А хоча забудь. — у Льюїса таке обличчя, ніби він на моє місце потрапив і зараз перед ним худий Дід Мороз у кедах і порвану курточку в моєму обличчі.

— Відправиш мене додому?

— Ні.

— Добре, тоді пішли рятувати Новий рік. Нам треба поспішати. — знизую плечима і впираюсь у нього поглядом.

— Нам? — він каменіє на моїх словах, а потім сміється. У цього типу дивна мода сміятися. Може в лікарню пора, дядьку? Там голову перевірити, може тобі пігулки, крапельки якісь випишуть.

— Так.

— Я, тебе не запрошували.

— А мене і не треба запрошувати, я сама. — спокійно відповідаю йому.

— І не мрій. Я працюючи один. — сміється й усміхається. Ну точно душевнохворий.

— Відправиш мене додому?

— Ладно добре. — а з рештою, Новий рік усе таки, тож йому можна пробачити. — Де хоч живеш?

— В Україні.

— Це я зрозумів, дурепа, ти українською говориш. Я про місто питав. — закочує очі Багіра.

— В Київі.

Візуалізація Бена: