1

Це було щось від слова ніяк. Або як по-іншому описати цьогорічний корпоратив? Бос не з’явився, кажуть, десь застряг по дорозі до міста у снігових заметах, найкраща подруга захворіла й весь вечір на мене якось дивно дивився той клятий сніговик.
— Алісо, — пробубніла сусідка по столу, чистячи черговий мандарин, — посміхнись, лице в тебе таке кисле, не псуй людям свято.
— Наче воно вдалось, — пробубніла я.
Я ще раз окинула поглядом кімнату: гірлянди м’яко світилися у нашому безладі, хтось танцював, хтось ж завивав в караоке, а двійка вічних «відмінників» роботи закликала людей звалити на новорічну ярмарку за глінтвейном. Страх, хаос й бажання опинитись дома — саме так можна описати цьогорічне свято. Все б нічого, але я посперечалась з Ганною, що зваблю боса, а та скотина взяла й не приїхала.
Подумки я вже відраховувала декілька програних тисяч. Їх доведеться якось дістати, на мені й так два кредити висять ярмом. От же ж Ігор Миколайович — зарплату не підіймає, на корпоратив не приходить і не дає людям виграти гроші. В пору вже купити лотерейний білет, може поталанить…
Але найбільше в нашій атмосфері відчаю й жаху мене лякав сніговик. Аматор в кумедному костюмі не відходив від нашого столика далеко. Все намотував круги, як блондинка волосся на палець.
— Звісно, — пирхнула й глянула на співбесідницю, — ти ж виграла парі, скільки там тобі на айфон не вистачає? П’ять? Десять? П’ятнадцять тисяч?
Я глянула на красуню з-під лоба, проклинаючи себе за зайву тягу до міцних напоїв. От що змусило мене тоді випити на робочому місці та ще й на п’яну голову побитися об заклад? Розставання з хлопцем? Нікчемне життя чи просто жага знайти пригоди на свою чудесну п’яту точку? Відповісти важко. Але відтоді, а пройшло два тижні, я чиста й твереза, як скельце.
— Та не бійся ти, зарплату отримаю, тоді скажу, — закинула часточку мандарина собі в рот Ганна, — купиш мені нові навушники до обновки і розійдемось з миром.
Я похмуро кивнула і поглянула на колег. Наша компанія виготовляла меблі, я ж працювала тут графічним дизайнером. Не скажу, що це прямо робота моєї мрії, але малювати вміла та ще час від часу брала замовлення на біржі фрілансу. Кожна копійочка важлива, коли мусиш утримувати неповнолітню сестру. Наші батьки пиятики, і це ще одна причина зав’язати з алкоголем особисто для мене. Я здригнулася коли секретарка боса полізла на стіл. Сніговик завершив черговий хоровод, аніматор чесно відпрацьовував свої чайові. Інка махнула рукою, я ж скептично глянула на стіл, прикидаючи чи витримає її нещасний предмет. Кожного року вона випробовує його на міцність танцями. Кожного року, коли бос бере найближчих та йде до свого кабінету. От тільки сьогодні Ігор Миколайович не прийшов, і Інка вже пішла у відрив…
Я вчергове зітхнула й вилаялась на роботодавця, поминаючи злим і не тихим словом.
— Ну як так можна, — фиркнула, — ми об заклад побились, а він не прийшов!
— І не тільки ми, — Ганна тепер накинула собі у миску новомодний крабовий салат, — дівчата завжди гадають чи вийде в них замутити з босом. Он Ірку бачиш? Вона за Ігорем бігає вже не перший рік. А Анджелу? Після розлучення та тільки бачить, як стати дружиною Верського. Статус, гроші, всі справи.
— Так і виходить, що всі ми хочемо посидіти на колінках у нашого Ігорінчика, — я відпила томатного соку й насупилась, — як в отих романах, які на ніч читаю, щоб розслабитись.
— І Верський той ще фрукт, — буркнула Ганна, — фікус він. Змусив мене всі звіти за два місяці переробити через коротку спідницю.
— А не треба блефувати, — я нахилилась, — ми домовлялись його зваблювати сьогодні, а не готувати собі аеродром раніше.
Я обернулась й зиркнула на сніговика. Маючи вільну хвилину, він застиг неподалік, ніби підслуховував розмову. Насупилась й взялась за сумку.
Гордий володар вже розбитих окулярів Вітька направився у мою сторону.
— Нє, не сьогодні, — підвелась, — якщо що я подихаю повітрям. Якщо оте «щастя» за мною попреться, прив’яжи його серпантином до стільця й годуй.
— Ага, — фиркнула Ганька, — харч на нього ще переводь, хай так сидить.
Спішно вибігши у коридор, я з полегшенням втягнула холодне повітря. Тут було тихіше: приглушена музика доходила крізь зачинені двері. За вікном падав сніг, а я думала: як так мене Ганька змогла надурити? От ніколи не сперечайтесь з юристом! Все завірено нотаріально. До тупощів «розумно», до духоти задушливо.
Я сперлася об стіну й потерла скроні. От і вся магія новорічної пори. Мінус кілька тисяч у майбутньому, плюс головний біль і нуль шансів відігратись. Хотілося додому… Зняти туфлі, зварити гречку, поцілувати Женьку в лоба і лягти спати. Молодша сестра зараз у сусідки.
— Тікаєш?
Голос прозвучав так близько, що я ледь не підстрибнула.
Сніговик стояв за два кроки від мене. Білий, круглий, абсолютно недоречний у вузькому коридорі. Він ледь вміщався тут зі своїми м’якими боками. Циліндр сидів рівно, червоний шарф був зав’язаний акуратно бантиком.
— Слухай, чого ти біля мене тиняєшся?
— Люблю гарненьких дівчат, — донеслось з-під маски, — особливо таких колючих. Кожній з вас треба подарувати диво сьогодні.
— Відвали, — буркнула та склала руки на грудях. — Відносин мені вистачило.
У відносній тиші прикрила очі та згадала про п’яного вщент Вітьку, який вже просив мене відновити наші відносини, і почервоніла.
— От прийде новий рік… Звільнюсь звідси та піду працювати до конкурентів, там вже з босом замучу… Стану коханкою й тільки питатиму чого хмарка плаче…
— Та хто тебе відпустить, — хмикнув сніговик й схопив мене за руку.
Але… Наступної миті він схопив сумочку й побіг до зали святкувань. От як він може так швидко переміщатись у тому дурному костюмі?