Розділ 10.1

— Джес... Я ж не знав... — Тослі навіть пройняло каяттям та вкололо докором сумління. Хоч і почувався винним, що не повірив Джес, але... Вона не мала права так просто взяти й зникнути! Стиснувши щелепи, парубок відклав маг-фон та схопився з ліжка, саме цієї миті прокинулася Брікслі. Позіхаючи, потягнулася, мов кішка.

— Любий... Ти вже прокинувся? — солодко промурмотіла, змахуючи з обличчя сплутані кучері.

— Одягайся та їдь додому, — буркнув Дрейк, не обертаючись. — Мені необхідно знайти Джес та поговорити з нею, — не став дорікати Брікслі через те відео, за її брехню. Мабуть, наразі не хотів з нею сваритися, та чи варто? Був впевнений, що Джес однаково повернеться і все пробачить, а репутація Брікслі не повинна постраждати. Гнила натура парубка шукала чергове жалюгідне виправдання.

— Дрейку! Нам вчора було так добре! Навіщо тобі та брудна дівка?! — граючи жовнами, Люсінда злісно блимнула очима, мов гадюка. — Вона ж пішла, покинула тебе...

— Я її не відпускав... — процідив Дрейк, квапливо натягуючи одяг. — Вона не могла так просто від мене піти... — вискочив з кімнати та грюкнув дверима, залишаючи Брікслі саму. Зминаючи ковдру, вона аж трусилася від люті, невже Тослі не думає покинути свого «песика»?

Ковтнувши протипохмільне, Дрейк помчав надвір до маг-автівки. Вочевидь Джеслін поїхала до батька. Що ж, він навідається до жалюгідних апартаментів їхньої сімейки та неодмінно переконає дівчину повернутися і все буде, як раніше. Навіть попросить вибачення, а Джес, як завжди, пробачить... Сповнений рішучості, Тослі зупинив авто біля багатоповерхівки, де мешкав сейн Вілс.

— Справжні нетрі... — гидливо буркнувши під ніс, Дрейк вийшов надвір та попрямував до під’їзду. Піднявшись на другий поверх, одразу натиснув на дзвінок, за мить на дверях спалахнув надпис «не турбувати». Зазвичай сейн Вілс відпочивав після важкої робочої зміни, також встановив в коридорі певний артефакт — якщо хтось турбував, то цей надпис спроваджував непроханих гостей.

Звісно, Дрейк не став так просто здаватися. Ігноруючи надпис, продовжував дзвонити й стукати, мов навіжений. За кілька хвилин двері зі скрипом відчинилися, на порозі постав набундючений Вілс з рудим скуйовдженим волоссям, до того ж, заспаний та геть без настрою. Який же нахаба посмів перервати міцний сон?

— Ти?! Що тобі треба? — гнівно вирячився на Дрейка. — В мене вихідний, я відпочиваю!

— Сейне Вілс! Покличте Джес! — нетерпляче й вимогливо випалив Тослі, зиркаючи за чоловічу спину у тьмяний передпокій. — Я знаю, вона тут! Я хотів з нею поговорити! Вона вчора пішла з валізою! Вона... Вона не так все зрозуміла!

— Тослі, хочеш пораду? — Вілс помітно виказував роздратування. — Дай спокій моїй доньці! Вона не хоче тебе бачити, як і я! Розумію, ти увесь такий поважний, з багатої сім’ї... Ото й пошукай собі дівчину з твого кола, а до Джес не чіпляйся, второпав?! — склавши руки на грудях, протинав парубка войовничим поглядом з часткою зневаги.

— Джес! Відгукнися! Я знаю, що ти там! — загорлав Дрейк на весь під’їзд. — Я знаю... Знаю, був неправий! Вийди, поговоримо! Джес...

— Чого верещиш, мов недорізане порося?! — гарикнув Вілс, закипаючи у гніві. — До того ж, Джеслін тут немає! Вона поїхала до столиці! На щастя, їй там запропонували роботу! Отож, раджу забратися геть, доки не викинув власноруч! — сплюнувши на підлогу, розпалений чоловік з усієї сили захлопнув двері перед носом отетерілого Тослі.   

— Поїхала... До столиці? Робота? — втупившись в двері, він відмовлявся в це повірити. — Ні, Джес... Ти не могла... Не могла мене залишити... — гнів та рішучість змінювалися відвертим розпачем. Враз пригадався крижаний дівочий погляд під час останньої розмови, невже Вілс заздалегідь все спланувала? І просто зникла... Тихо, мовчки, без жодного прощання, без сліз та істерик...

Повернувшись до котеджу, Тослі вперше відчув, як гнітила порожнеча. Брікслі вже пішла, про бурхливу ніч нагадував аромат її дорогих парфумів, що витав у спальні. В залі царював безлад, а кухня зустріла горою брудного посуду та пакунками зі сміттям, на стінах і стелі засохли рештки торта, як наслідок феєричного вибуху та згадка про прощальний «подарунок» Вілс. Доведеться наймати прибиральниць, аби драїли приміщення.

Відкоркувавши пляшку, Дрейк рухнув у крісло та жадібно ковтав вино. Досі не вірив, що вірний «песик» його покинув...

— Джес, як ти могла? — хміль вдарив в голову, лише посилюючи розпач. — Я знайду тебе... Що ж, столиця... Навіть там від мене не сховаєшся... Мабуть, влаштувалася там на роботу прибиральницею, або офіціанткою... — розмірковуючи вголос, знущально скривив губи. — А я тобі пропонував бути моєю секретаркою... Отож, «насолоджуйся» тим, що маєш...

Насправді Тослі збирався їхати до столиці, оскільки батько придбав там для нього велику крамницю. Авжеж, провінційне життя не влаштовувало парубка, як і Люсінду. Її батечко вже домовився прилаштувати дорогоцінну донечку в столичному науково-дослідницькому центрі сейни Мілд. Зважаючи на знання та інтелект Брікслі, її ніколи й нізащо не допустять до лабораторій, отож, дівчині запропонували роботу адміністраторки. Хай там що, Люсінда зраділа і цьому. Робота без ризиків, не вельми складна, рутинна. До того ж, перед провінційними подругами можна похизуватися гарними селфі на фоні приміщень престижного наукового центру столиці, нехай луснуть від заздрощів! Мабуть, це єдине, що хвилювало Брікслі — приголомшити подруг черговим ефектним фото.    

Як бачимо, Тослі з Брікслі також їдуть до столиці... Чекаю на ваші коментарі!)