Розділ 9.1

«Як казав батько, хай Вищі Сили допомагають...» — штовхнувши двері, дівчина за мить заклякла на порозі, немов побачила живого огра. Ні, той чоловік, що сидів за столом, насправді не був огром, хоча Вілс наразі не знала, що гріше... Вона одразу впізнала неприємного мага, з яким зіштовхнулася в коридорі академії, ще й кавою тоді облив!

Відірвавшись від паперів, Барстон повільно підняв голову й враз протнув магиню нестерпною чорнотою немигаючих очей. Радше то були не очі, а дві палаючі безодні...

— Ти? Та невже? — звісно, він також впізнав цю дівчину, яка нахабно вимагала в нього артефакт, щоб почистити одяг від кави. — День ще зрання не задався... — чоловіче обличчя злісно скривилося, наче маг споглядав якусь ненависну істоту. — Схоже, сьогодні Вищі Сили вирішили мене остаточно добити... — процідив з відвертим гнівом, водночас така реакція збурила лють і в Джеслін. Ні, не стане терпіти зневаги, вже сита по горло вибриками Дрейка!

— Якщо вам щось не подобається, то я піду! — випалила, злісно стискаючи маг-бук. Різко розвернувшись, вже й дійсно збиралася піти геть, але...

— Стій! Куди зібралася?! Хіба я сказав, що тебе відпустив?! — у спину долинув грізний чоловічий рик, аж Вілс мимоволі здригнулася й на мить застигла на порозі. Повільно обернувшись, протнула Барстона крижаним поглядом, а маг одразу зрозумів, що ця юна особа з характером.

— Не треба кричати, я не люблю, коли зі мною так розмовляють, — Джеслін вирішила одразу поставити на місце цього нахабу, не стане припускатися помилок минулого.

— Звикнеш, — хоч Барстон вже промовляв більш спокійно, проте в очах не було ані тіні провини. — Заходь і сідай, — кивнув на шкіряне крісло, розташоване навпроти його столу. Зазвичай «тикав» до всіх, геть ігноруючи гарні манери. Якщо до когось і звертався на «ви», то вкрай рідко.  

Зачинивши двері, Джеслін повільно наблизилася до Барстона, наче до вожака огрів. Опустившись у крісло, поклала на коліна маг-бук, гнів лише додавав рішучості. Хай там що, водночас і хвилювалася, оскільки не вельми прагнула повертатися до містечка Волорґ, де Тослі неодмінно мулятиме очі. Намагаючись про нього не думати, дівчина натомість зиркнула на Барстона. Чомусь чоловік не здавався схожим на науковця. Зважаючи на одяг, радже на мисливця, чи бойового мага. Поверх чорної розхристаної сорочки красувався коричневий шкіряний жилет, з такої ж тканини були і штани. До того ж, цей образ доповнювали смоляні скуйовджені пасма, що нависали над насупленим чолом, ще й погляд такий, немов здатний вбивати без зброї. Наразі бракувало лише густої бороди. На щастя, в Барстона акуратно поголене обличчя, бо з бородою був би геть страшний! Чи можна його назвати страшним? Джеслін ще під час першої зустрічі зауважила, що маг високий, статний, широкоплечий... Якщо хтось і вважає його вродливим, то усі переваги перекреслювала наявність паскудного характеру. Зважаючи на відсутність шлюбного персня, Барстон неодружений. Якщо колись і з’явиться обраниця, то Вілс вже їй подумки співчувала...

— Щойно почав ознайомлюватися з твоєю особовою справою, — Барстон кивнув на стос паперів, наданих Дейном. — Джеслін Вілс, народилася в місті Волорґ, двадцять один рік, закінчила Магічну Волорґську Академію... — раптом втупився в дівчину, вигнувши брову. — Чому змінила тему диплома? Будучи у вашій академії, я спілкувався з тамтешнім лаборантом. Саме він і показав мені твої проєкти, також зазначив, що тема твого диплома — розробка зарядного артефакту. Як бачу, ти чомусь працювала над цілющим...

— Насправді... Трапилося непорозуміння... — зі згадкою про вкрадений проєкт Джеслін злісно стиснула губи. — Мою роботу вкрали, довелося змінити тему...

— Вкрали? — маг гнівно зіщулив очі, протинаючи ними співрозмовницю. — А ти на це покірно змовчала? Чому не відстоювала своє?