Глава 9

— Куди ми їдемо? — Вілс розгублено вирячилася на Годві. Хоч той і здавався втомленим, проте обдарував глузливою посмішкою.

— Сейно Вілс, насправді я збоченець, полюю на гарненьких дівчаток... — за мить помітив, як Джеслін зблідла, а очі округлилися у жаху. — Та жартую! — стиха реготнув, поправляючи окуляри. — Сейн Барстон розпорядився, щоб я доставив вас до його маєтку. До речі, там також є лабораторія, хоча головна — в науково-дослідницькому центрі столиці, — почув у салоні авто полегшене дівоче зітхання. — Отож, я не збоченець, хоча... — ледь стримався від саркастичного жарту, що лише збоченець може так довго працювати в Барстона. — Ви трохи відпочините з дороги, вам не завадить. За кілька годин я представлю вас сейну Барстону. Як розумію, він згорає від нетерпіння з вами познайомитися, тому й розпорядився, щоб вас відвезли до маєтку...

Авто зупинилося біля високих кованих воріт, які відразу відчинилися, оскільки Годві активував відповідний артефакт. Зупинившись біля огорожі на невеликій стоянці, Дейн вийшов надвір та відчинивши дверцята, галантно подав руку дівчині.

— Ходімо, — діставши з багажника валізу, повів Джеслін до триповерхового будинку, що височів попереду. Ця споруда, зведена у класичному стилі, вирізнялася шляхетною простотою. На тлі білих стін виблискували шибки високих вікон, обрамлених ліпним декором. Територія маєтку потопала у зелені дерев, обабіч брукованих алей простягалися рівні, акуратно пострижені кущі. Якби не втома та хвилювання у передчутті зустрічі з Барстоном, то дівчина охоче би помилувалася красою довкілля. Зрештою наразі не до цього. Зважаючи на натяки під час розмови з Дейном, на неї чекає важка співпраця з дивакуватим магом.

В широкому холі будинку одразу з’явився худенький сивий чоловік, дворецький. На ньому красувався строгий сірий костюм із краваткою.

— Вітаю, сейне Спарс, — кивнувши, Дейн вказав на дівчину. — Це майбутня асистентка сейна Барстона, сейна Вілс. Вранці в них зустріч, нехай дівчина відпочине з дороги.

— Гаразд, — хоч акуратно поголене обличчя дворецького завше залишалося незворушним, проте цупкий погляд сірих очей скептично ковзнув по Вілс. Авжеж, прибула чергова «жертва» Барстона... Чи довго витримає мага? — Ходімо, сейно Вілс. Апартаменти для вас вже підготували.

Гостьові апартаменти розташовувалися в окремому крилі будинку, в коридорі не спостерігалося жодної живої душі, вочевидь Барстон не любив гостей. Тиша в коридорах була настільки незвичною, наче кожна істота десь ховалася від цього вченого, причаївшись за товщею стін. Хай там що, апартаменти вражали величчю, Джеслін якось ніяково почувалася у величезному приміщенні з високою стелею. Кімната була обставлена дерев’яними різьбленими меблями, білі стіни прикрашали ніші зі статуями міфічних істот, неабияк порадувала наявність суміжної ванної кімнати.

Дворецький мовчки заніс валізу й пішов, лише наостанок співчутливо поглянув на нову гостю. Охоче помившись з дороги, Джеслін самотужки перев’язала поранену руку. На щастя, рани вже затягувалися після цілющої мазі, хоча й залишаться рубці. Натягнувши нічну сорочку, дівчина умостилася на широкому ліжку. Довелося випити снодійне, аби заснути бодай на кілька годин.

Провалившись у глибокий сон, Вілс прокинулася від мелодії будильника на маг-фоні. Безсонна ніч давалася взнаки, залюбки би спала й довше, але... Незабаром зустріч з Барстоном! Обдавши обличчя крижаною водою, Вілс поспішно одягнула білу блузку з довгим рукавом та строгу пряму спідницю до колін з невеликим розрізом ззаду. Розчесавши коси, зібрала в тугий хвіст, що спадав на спину мідними хвилями. Лише встигла нафарбувати губи, оскільки в двері вже постукав Дейн.

— Свята Магія! Справжнє втілення строгості і досконалості! — грайливо підморгнувши неабияк напруженій дівчині, Годві мимохіть позіхнув. Вочевидь також не виспався, але сон почекає, спершу робота — необхідно супроводити Вілс до кабінету Барстона.

— Сейн Барстон вже прокинувся? — поцікавилася Джеслін, несміливо крокуючи коридорами та притискаючи до грудей власний маг-бук з проєктами.  З кожним наступним кроком її серденько завмирало дедалі сильніше, так не хвилювалася навіть перед захистом диплома.

— Авжеж, прокинувся, хоча сейн Спарс каже, що він до глибокої ночі возився в лабораторії, — поглянувши на магиню, Годві помітив її напруження. — Сейно Вілс, не варто так хвилюватися! Стів... Тобто, сейн Барстон, не огр! Зрештою не стане вас жерти чи катувати, — хоч намагався заспокоїти, але й сам ледь приховував хвилювання за жартівливою посмішкою. Насправді хотів, аби вченому догодила ця асистентка. Годві відчував людей, а Вілс одразу справила приємне враження.

— Прийшли... — видихнувши, він зупинився біля високих різьблених дверей з акуратними позолоченими вставками. — Кабінет сейна Барстона... Що ж, наразі піду, буду неподалік, — кахикнувши, за мить зник у тьмяному коридорі, а Джеслін, вагаючись кілька секунд, тремтячою правицею постукала у двері.

— Увійдіть! — з приміщення гримнув різкий, хрипкий чоловічий голос.