Розділ 8.1

Істеричний вереск Брікслі було чутно аж надворі, він прорізав вечірню тишу, мов передвісник апокаліпсису. Рвучко схопившись з-за столу, налякані друзі кинулися з альтанки в будинок. Увірвавшись на кухню, вони розгублено витріщилися на двох магів, заляпаних білим кремом з ніг до голови. Найбільше постраждала Люсінда. Крізь суцільний шар білої субстанції на її обличчі ледь виднілися прорізи очей, наче дівчину загримували перед зйомками фільму жахів, дорога сукня була заліплена шматками бісквіту, з тканини звисали цукрові сердечка й квіточки. Дрейку також дісталося, на русявих пасмах, на обличчі й на одязі красувалися грудки крему. Звісно, від нещасного кондитерського виробу нічого не залишилося, його решки «прикрасили» стелю та стіни, мов сучасна абстракція. Судомно видихнувши, як і усі, ошелешений Тослі вирячився на золотистий надпис, що знущально іскрив у повітрі:

«Прощальний подарунок від Джеслін Вілс! Смачного!» — красиві, акуратні літери обрамляли дрібненькі смайлики, схожі на ті, які маги використовували у повідомленнях.

— Вілс! Я її приб’ю! — завищала Брікслі, мов недорізане порося. Змахуючи з обличчя густий крем, стрілою кинулася до ванної, а Дрейк щодуху помчав за нею, геть не зважаючи на тихий, здавлений сміх когось з товаришів. Авжеж, Джеслін вкотре зуміла влаштувати феєричне видовище, лише варто пригадати незабутній захист Люсінди...

+++

Чорна маг-автівка мчала по нічній трасі в бік столиці, за вікнами проносилися вогні поселень та густі ліси. Задумливо втупившись у лобове скло, Джеслін намагалася не думати про Дрейка, про Люсінду, про ті численні приниження та про власну дурість. Дівчина подумки перегорнула ту гірку сторінку життя.

— Сейн Барстон... Який він? Я чула, що в нього важкий характер, — покосилася на Дейна Годві, який їхав за кермом. За скельцями окулярів виблискував його немигаючий погляд блакитних очей, цілковито зосереджений на трасі.

— Так, характер в нього трохи важкуватий...

Вілс помітила, як здригнулися кінчики чоловічих губ, також неабияк напружилися вилиці. Мабуть, характер в того мага дійсно не «цукор»...

— Загалом Стів... Тобто, сейн Барстон... Непогана людина, але до нього варто звикнути, — Годві натягнуто посміхнувся, ледь приховуючи іронію. Чи зуміє ця юна особа ужитися з Барстоном? Дейн працював в нього не один рік та добре вивчив характер мага. Відчував, коли з Барстоном можна відверто поговорити, як з другом, а коли навіть не варто наближатися. Не став казати, що насправді у Стівена Барстона характер, м’яко кажучи, паскудний, не варто лякати дівчину.

— Сейне Годві... — звісно, Джеслін воліла вивідати якнайбільше. — Ви ж помічник сейна Барстона. Мабуть, у вас чимало справ, але... Чому саме ви приїхали за мною? Невже у сейна Барстона немає власного водія? — це також неабияк дивувало Вілс.

— Якраз вчора сейн Барстон звільнив водія, бо той запізнився на роботу, — Годві не хотів удаватися в подробиці. Змовчав про те, що бідолашний водій запізнився лише на хвилину й після грізних криків розлюченого мага тікав з його маєтку, мов ошпарений. Також нерідко діставалося і покоївкам, як і літньому дворецькому сейну Спарсу. В душі Барстона ідеаліст завше сперечався з прагматиком. Настрій в мага зазвичай був мінливим — сьогодні не зважає на безлад, а завтра міг придиратися до кожної дрібниці.

— Схоже, мені доведеться несолодко... — сутужно зітхнувши, Джеслін вийняла з дорожньої сумки невеличкий пиріжок з м’ясною начинкою. — Хочете? — простягнула Дейну. — Пригощайтеся! Перед дорогою купила в крамниці.

— Не відмовлюся, — утримуючи лівицею кермо, чоловік узяв смаколик та водночас поглянув на магиню з теплом, в блакиті його очей на мить промайнуло захоплення. — Юна сейно, а ви турботлива... — протягнув задоволено. — Якщо комусь пощастить стати вашим обранцем, то той щасливець з голоду не помре... — грайливо підморгнув, охоче жуючи пиріжок, а Джеслін зауважила, що зовнішність в цього мага приємна. Гладко поголене обличчя обрамляли русяві пасма, спадаючи на чоло акуратною хвилею, прямий широкий ніс, тонкі й чітко окреслені губи, а погляд ясний та водночас цупкий, вивчаючий, в ньому читався глибокий інтелект з часткою іронії. До того ж, Дейн здавався приємним співрозмовником, він випромінював легкість і невимушеність, як, до прикладу, лаборант Коді, або подруга Моллі.

— Наразі не думаю про обранців чи «щасливців», — підтримуючи розмову, Джеслін мимоволі спохмурніла з болючою згадкою про Дрейка. — Спершу варто думати про роботу, про глибини магічної науки...

— Слова, не вельми властиві юній особі, — блискавично змірявши дівчину вивчаючим поглядом, Дейн зауважив її раптову зажуру. — Радше слова людини, якій хтось розбив серденько, вихоплюючи з рожевих мрій...

— Влучно, — Джеслін і собі узяла пиріжок та відкусила шматок, немов заїдаючи неприємні спомини про минуле.

— Хай там що, ваша позиція доречна, оскільки під час співпраці з сейном Барстоном не буде коли мріяти про романтику, — якщо Дейн і зрозумів, що дівчина мала неприємний досвід в особистому житті, то красиво оминув цю тему. Насправді за дорученням Барстона вже дізнався необхідну інформацію про майбутню асистентку, також розвідав, що дівчина кілька років жила разом з сином Радника Тослі. Зазвичай сейн Барстон довіряв помічнику. До того ж, наразі не встиг ознайомитися з інформацією про Вілс, як і не бачив її фото. Барстона не цікавила зовнішність дівчини, натомість цікавили лише здібності та знання.

Десь над ранок автівка наближалася до околиць столиці, славнозвісного міста Вейр. Денне світило Ра наразі не визирнуло з-за обрію, але ніч поволі відступала, на тлі блідої крайки безмежного неба вдалині виднілися сірі силуети численних багатоповерхівок столиці. Джеслін гадала, що Годві повезе її до міського готелю, але авто раптом трохи пригальмувало та звернуло з головної траси кудись ліворуч.